БОЛГАРИНИ герба власного Bułat (Bułharyn, Bołharyn, z Nowhorodczyc) – шляхетський рід Волинського воєводства. który przedstawia na tarczy ze skrajem złotym, w polu błękitnem miecz z rękojeścią złotą, ostrzem na dół, na nim dwa księżyce złote, rogami zwrócone ku sobie. Nad tarczą korona szlachecka. І Роман Болгарин ІІ убит власними підданими в маєтку Ромейковичі (1546)55. 55 Boniecki A. Herbarz polski. - Warszawa, 1900. - T. 2. - S. 249.
Григорій Романович Болгарин (1546) wnosi skargę w 1546 roku о забитті брата (Skarb. Dan.; ML. 29 i 46). ІІІ Михайло Степанович Болгарин слуга князя В.-К. Острозького, мав у заставі с. Шекеринці Острозької волості (з 1596, зг. як “державця” ще 1603) і володів нерухомістю в острозькому Пригородку (зг. 1603). Господарем двору в при городку Острога був Михайло, син волин. зем’янина Степана, убитого власними підданими в маєтку Ромейковичі (1546)55, і Ма рії Джусянки. 3 кін. XVI ст. був слугою В.-К. Острозького; від 1596 тримав у сумі 700 польських золо тих у заставі с. Шекеринці Ост розьк. волості (тепер с. Ізясл. р-ну Хм. обл.)56. За поділом 1603 Ше керинці перепали О. Острозькому, а двір Болгарина знаходився в тій частині нижнього замку, яку успа дкував Я. Острозький. Michajło Bołharyn z Nowhorodczyc, w powiecie krzemienieckim 1583 r. (Jabł.). Tenże Michał i żona jego, Anna z Boguszów, procesują się z Jełowickimi 1611 r. (Woł. II f. 897).
55 Boniecki A. Herbarz polski. - Warszawa, 1900. - T. 2. - S. 249. 56 ЦДІАК України, ф. 22, on. 1, спр. 10, арк. 487 зв.^188. ІІІ Ян Михайлович Болгарин В ОА міг вчитися його син Ян Михайлович Болгарин, що згадується в 1610-1620-х рр. як землевласник Гродненського і Новогродського повітів Великого князівства Литовського. Jan, syn Michała, trzymał zastawem Zawołki w województwie nowogrodzkiem 1628 r.; żona jego, Barbara z Zubrzyckich (Akta XII f. 442). Iwaszko Bołharynowicz, świadek na zapisie ks. Maryi Fedorowej Fedorowiczowej z 1484 r. (Bibl. Kras. Dypl.). Juchno Bułharynowicz, bojar witebski 1511 r. (ML. 11). Jerzy, cześnik nowogrodzki siewierski, Paweł i Stanisław podpisali z województwem nowogrodzkiem elekcyę Jana III-go, a obiór Augusta II-go podpisali z temże województwem Kazimierz, Mikołaj Antoni, Paweł, podczaszy parnawski, Floryan i Tomasz. Floryan, miecznik wołkowyski, i żona jego, Maryanna z Soroków, wzięli 1730 r. w zastaw Dereczyn od Sapiehów (Sap.). N., chorążego mozyrskiego synowie: Kazimierz (Akta XIII) i Jan Józef, podwojewodzy nowogrodzki. Powyższy Jan Józef, Antoni, Józef, starosta bakuński, Kazimierz, starosta trzciński, Michał, poseł wołkowyski, Mikołaj, miecznik i rotmistrz wołkowyski, Paweł, marszałek kapturowy i koniuszy wołkowyski, poseł inflancki, Paweł, regent skarbowy W. Ks. Litewskiego, poseł inflancki, i Tadeusz podpisali z powiatem wołkowyskim elekcyę Stanisława Augusta. ¶ Paweł, z koniuszego marszałek wołkowyski 1764 roku. Inny Paweł, oboźny wołkowyski 1787 r., a krajczy 1790 r. Rafał, sędzia kapturowy 1764 r. (Akta VII), podczaszy wołkowyski 1765 r. Michał, pisarz ziemski wołkowyski 1769 r. i starosta jałowski 1775 r. (V. L.), poseł wołkowyski na sejm czteroletni 1788 r. Józef, starosta bukarowski 1775 r., podstoli wołkowyski 1781 r. Tadeusz, pisarz grodzki i miecznik wołkowyski 1765 r. Paweł, podkomorzy latyczowski, został podkoniuszym litewskim 1790 r. Mikołaj, miecznik 1765 r., podkomorzy 1773 r., marszałek 1792 r., w końcu nowokreowany kasztelan wołkowyski 1793 r. ¶ Felicyan, Ludwik i Joachim, synowie Joachima z Maryanny Kujawskiej, wnukowie Pawła, regenta skarbowego W. Ks. Litewskiego, udowodnili pochodzenie swoje szlacheckie w Królestwie w latach 1837-1841 (A. b. Her.). Йосиф І Болгаринович, київський митрополит (світські ім’я та прізвище невід.; р. н. невід. – 1501) – київський митрополит (1498–1501). Походив із впли- вового українського православного роду, який був споріднений із Сапігами. Бол- гариновичі (Булгариновичі) мали свої маєтності на Волині. Він отримав добру освіту, був висвячений на ієромонаха, призначений архімандритом Свято- Троїцькогомонастиря в Слуцьку. Не пізніше 7.06.1492 призначений смоленсь- ким єпископом. По смерті київськогомитрополита Макарія І (1.05.1497) Йосиф Ізавдяки клопотанню Івана Сапіги був поставлений великим князем литовсь- ким Олександром на Київську митрополію (30.05.1498). Водночас він керу- вав і смоленською кафедрою. Константинопольський патріарх Йоаким І благословив Йосифа І на митрополію лише 1500 р. Можливо, така затримка була викликана тим, що саме великий князь призначив Йосифа І митрополи- том, хоч згідно з церковним правом його повинен був обрати церковний Со- бор. Крім того, він виявляв певну схильність до Флорентійської церковної унії 1439 р. і вів з цього приводу листування з римським папою Олександром VІ. Під час свого архієрейського служіння сприяв розбудові Київської митро- полії, будівництву храмів і монастирів, зокрема освятив навесні 1500 р. церкву св. Іоанна Богослова Супрасльського монастиря. У 1501 р. тяжко захворів і помер. Спадкоємцем Йосифа І на митрополичій кафедрі був Йона ІІ. Літ.: Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1994. – Т. 5; Макарий (Булгаков). История Русской Церкви. – М., 1996. – Т. 5; Гудзяк Б. Криза і реформа. Київська митро- полія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії. – Львів, 2000. (Дана стаття була опублікована раніше: Мицик Ю. А. Йосиф ІІ Солтан // Енцикло- педія історії України. – К., 2005. – Т. 3. – С. 657). |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Б >