 Бокії (Печіхвостські, Махновські)  Bokiej Pieczychwostski Литература та джерела: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym, t. IX, Ziemie Ruskie, Ukraina, (Kijów - Bracław), Dział I-III, opr. A. Jabłonowski, (w:) Źródła Dziejowe, tt. XX-XXII, Warszawa, 1894 (далі - Ukraina...}, Dz. II, s. 390, 393, 398, 407, Dz. III, s. 710, IW, Документи Брацлавського воєводства.., цит. праця, с. 271-272, 707-709, 711; Metryka Ruska (Wołyńska). Regesty dokumentów kancelarii koronnej dla ziem ukraińskich (województwa wołyńskiego, bracławskiego i kijowskiego) 1569-1673, wyd. P. Kennedy Grimsted, Kijów, 2002, s. 352, Boniecki A., Herbarz polski, tt. 1-16, Warszawa, 1899-1913, t. 1, s. 370; Mazur K., W stronę integracji z Koroną. Sejmiki Wołynia i Ukrainy w latach 1569-1648, Warszawa, 2006, s. 423. І Василь Iванович Бокій (1498,1522) В реестре пожалований от 17 марта 1488 г. записан в числе "русинов", что может означать его происхождение из т.н. "русских волостей" ВКЛ (по Любавскому - "волости, расположенные по среднему Днепру и его притокам: Сожу, Березине и нижней Припяти"). Верочтно не имел отношения ни к Бокеевым-Фоминским, ни к Бокеевым-Олтуховичам. otrzymał od Aleksandra Jag. wieś Pieczychwosty ze starostwa łuckiego, w zamian za ojcowiznę zabraną mu przez wielkiego księcia moskiewskiego; król Zygmunt potwierdził mu to nadanie w 1508 r. (ML. 8 i Akta Zap. Ros. II). 1522 r. dworzanin królewski Бокеевы* в Литве: Василий Иванович Бокей, 1507, 1508, 1514–1522 гг.; Королевский дворянин Василий Бокей, упоминаемый в 1498 г. вряд ли мог быть сыном Ивана Ильича Бокеева, поскольку Михаил и Иван Ильины дети Бокеева упоминались в разряде 1495 г. среди "молодших" детей боярских. Видимо, они были еще молодыми людьми, поскольку Михаил Ильич дожил до 1533 г., а в 1495 г. еще был жив их дядя, Василий Семенович. ІІ Федiр Васильович Бокiй-Печихвостський (+1548/ 1569) подкоморий (судья) Владимиро-Волынского воеводства. dworzanin królewski 1548 r. (Gr. Ant. f. 72), właściciel Milatyna z dziesięciu wsiami, które w 1570 r. posiadała pozostała po nim wdowa, a 1583 r. syn jego Jan (Jabł. i Arch. I. Z. Ros. I. 1). Fedora i Gabryela (Hawryła), którym król Zygmunt dozwolił w 1537 roku założyć miasto obok zameczku, wybudowanego przez ich ojca w Milatynie, ustanowił tamże targi i pozwolił otworzyć karczmy (ML. 30 i 33). Федір Бокій Печихвостський в 1545 р., одружившись на Брацлавській шляхтянці Полонії Цішейківній, отримав у посаг се-ла Махнівку та Сьомаки [11, s. 626]. З цього часу Брацлавська гілка Бокіїв у деяких джерелах уже згадується як Бокії Махно-вецькі. У реєстрі шляхти Брацлавського воєводства за 1569 р. Федір Бокій вказується як власник не лише Сьомаків і Махнівки, а й села Новоселиці [2, s. 103] (можливо, була придбана в шляхтича Івана Супруновича Микулинського або його нащадків). Шлюб: Полагія з Чешейкі (1569). Уп. в Regestr spisawania slachti [...] ktori [...] przysięgą [...] w zamku Braczławskiem czinili anno 1569. 11. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця ХІV – до середини ХVІІ століття. Волинь і Центральна Україна / Н. Яковенко. – Видання друге, переглянуте і виправлене. – К.: Критика, 2008. – 472 с. 2. Polska ХVІ wieku pod względem geograficzno-statucznum. T. IX. Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijow-Bracław). Dział I-szy. Opisane przez Aleksandra Gabłonowskiego. – Warscawa: 1894. – 89, 185, XXVI s. Гаврило Васильович Бокiй-Печихвостський (+1577) Fedora i Gabryela (Hawryła), którym król Zygmunt dozwolił w 1537 roku założyć miasto obok zameczku, wybudowanego przez ich ojca w Milatynie, ustanowił tamże targi i pozwolił otworzyć karczmy (ML. 30 i 33). 1548 r. dworzanin królewski (Gr. Ant. 72), 1561 roku sędzia ziemski łucki, zginął od Tatarów w 1578 r. Pozostała po nim wdowa, Maryanna z Waganowa, 2-o v. Dachnowa Perekalska, posiadała w powiecie łuckim 1583 r. dobra Czernczyckie (Jabł.). Найдавнішу відо Молодші сини Гаврила Бокія Андрій і Филип, дізнавшись про загибель батька та полон старшого брата Федора під час битви з татарами, які у лютому 1577 р. прорвалися на Волинь, перервали навчання у Краківському університеті, повернулись додому, розшукали батькове тіло на полі битви і влаштували його поховання у родовому маєтку Милятині. Під час погребу 18 червня луцький возний Григорій Вербський склав реєстри документів про сплату низки поборів, оскільки Гаврило Бокій кілька років був ще й волинським поборцею, та описав майно покійного.му нам згадку про Городиський монастир знахо димо в заповіті від 26 липня 1573 р. луцького земського судді Гаврила Бокія Печихвостського, в якому він відписав ченцям «келишок, миску, ложку и Євангелиє, атласом синим крытоє, медю оправленоє, позлотистоє». Своїм духівником Гаврило Печихвостський назвав корецького ар хімандрита, отже, маємо всі підстави вважати цю Городиську обитель однією з тих, які згадані в тестаменті кн. Корецького [ЦДІАК України. – ф. 25 (Луцький ґродський суд). – оп. 1, спр. 14, арк. 258].
ІІІ Ян Федорович Бокiй-Махновський 1583 r. podkomorzy włodzimierski, zapisał 1597 r. żonie swej, Fedorze Czaplicównie, kasztelance kijowskiej, Milatyn z przyległościami (Bibl. Warsz. 1888 r. IV). Bokijowie-Machnowcy byli w 1569 r. reprezentowani przez Pelagię z Cseszejków, wdowę po Fedorze Wasylowiczu Bokieju. W następnych latach głową rodziny był syn Fedora występujący jako Iwan lub Jan. Jego bracławski majątek był całkiem pokaźny i obejmował ziemie wokół miejscowości Siemakowce (CbOMaKw), Braiłów (EpaiJiiB) i Machnowce*. Lokalną aktywność I. Bokieja potwierdza wybranie go na posła na sejm koronacyjny w 1576 r. Stefan Batory powierzył mu prestiżowy urząd podkomorzego bracławskiego (24 stycznia 1581 r.), ale z przywileju nadawczego można -wywnioskować, że uczynił to z pominięciem elekcji przez szlachtę woje.wództwa 4 kandydatów na tę godność. Mogło to wywołać opór lokalnego obywatelstwa, w każdym razie już 16 marca 1582 r. król przeniósł I. Bokieja na podkomorstwo włodzimierskie. Pan podkomorzy gospodarował na bracławskich majątkach do swej bezpotomnej śmierci w 1597 r., po której kontrolę nad dobrami przejęła ponownie jego matka. W 1598 r. przekazała ona wymienione wyżej dobra Jstrófiejowi i Hawryle Hojskim. Bokiejowie zakończyli swe dzieje na Bracławszczyznie7. Тестамент володимирського підкоморія Яна Бокія Печифостського, укладений 4 жовтня 1597 р., вписаний до луцьких земських книг 6 жовтня 1597 р., до берестейських земських книг – 13 жовтня того ж року (док. № 33). Іван (або Ян). Його володіння на Брацлавщині були досить значними й охоплювали землі навколо населених пунктів Семаківці, Браїлів і Махнівці8. Місцеву активність Бокія підтверджує те, що його було обрано послом на коронаційний сейм у 1576 р. Стефан Баторій обдарував його престижним урядом брацлавського підкоморія (24 січня 1581 р.), але з тексту можна зробити висновок, що зроблено це було без попереднього обрання воєводською шляхтою чотирьох кандидатів9. Це могло спричинити спротив місцевої громади, в будь-якому разі вже 16 березня 1582 р. Баторій зробив Бокія володимирським підкоморієм. Пан підкоморій хазяйнував у своїх маєтках до смерті у 1597 р. Однак він не залишив нащадків, тож контроль над його землеволодіннями знову отримала його мати. У 1598 р. вона передала їх Ярофієві та Гаврилові Гостським. Історія Бокіїв на Брацлавщині закінчилася. бувати значний час поза межами воєводства. - Прим. ред. у 1581 р. став підкоморієм межового суду Брацлавського воєводства, а уже наступного року виїхав до Волинського воєводства і до самої смерті в 1597 р. займав посаду Володимирського підкоморія [11, c. 267]. Не дивлячись на високу посаду, яку Ян Бокій займав у іншому воєводстві, він разом із сім’єю постійно проживав у своєму маєтку Махнівці Брацлавсь-кого воєводства [3, c. 149]. У 1594 р. Пелагія Печихвостська, дружина Яна Бокія Печи-хвостського, заснувала містечко Браїлів [7, s. 393, 458]. Частково містечко почали заселяти з вотчин Махнівки та Сьомаків, а в кінці ХVІ ст. в Браїлів переселилося ряд сімей з Галичини [10, s. 130]. Землі, на яких розмістилось поселення, були спірними, тому співвласники села Демидівка Семен і Богдан Ободенські та Гри-горій і Ян Цурковські виступили проти заселення містечка, яке знаходилось на спірній території [7, s. 393, 458]. Справа в тому, що Семену Ободенському разом з його братом Богданом 16 листопада 1580 р. був виданий королівський привілей на згорілі у Він-ницькому замку попередні привілеї, на вислужені та куплені бать-ківські і материнські маєтності в Брацлавському і Київському по-вітах [12, c. 52]. Тому, можливо, брати Ободенські вважали Браїлів або територію, на якій він розташовувався, своєю власністю і роз-цінили забудову його П. Печихвостською як захоплення їхньої те-риторії, яка за згорілими привілеями була закріплена за батьками. Намагаючись перешкодити заселенню Браїлова, Ободенські разом з Цурковськими порушили проти П. Печихвостської судову справу у Люблінському трибуналі, який в ХVІІ ст. був головною апеляційною установою для воєводств Правобережної України. У 1596 р. уже П. Печихвостська позивалася до суду. Зокрема, у ряді декретів йдеться про пограбування Богданом Ободенським браї-лівського міщанина. В іншому – обвинувачування було висунуто Cемену Ободенському в тому, що він наслав на містечко свого урядника і наказав, погрожуючи смертю, залякати браїлівського війта Василя Солому (в 1598 р. комірник Брацлавського воєвод-ства) [7, s. 398 – 399]. Постійні наїзди слуг С. Ободенського на містечко та захоп-лення Махнівки змусило Я. Бокія подати на кривдника позов до ґродського суду. Дане питання повинно було розглядатись в 1596 р. на Святотроїцьких рочках (судова сесія), але, не бажаючи відпо-відати на суді, С. Ободенський, який перебував на посаді земсь-кого судді 1590 – 1609 рр., не з’явився на засідання і тим самим повністю зірвав рочки [3, c. 52 – 53]. У листі до Брацлавського підкоморія С. Ободенський пояснював свою неявку важкою хворо-бою [4, c. 660]. Після смерті Яна Бокія в 1597 р. усі його маєтності в Брац-лавському воєводстві перейшли у володіння матері – Полонії Че-шейківни. А уже наступного року порушили чергову судову спра-ву між новим власником містечка та Ободенськими й Цурков-ськими в зв’язку з тидм, що останні вкотре намагались відібрати Браїлів [7, s. 409]. Відчуваючи, що на управління рядом сіл та досить проблемного містечка не вистачає здоров’я, П.Чешейківна вирішила скласти заповіт і передати усі свої права на власність двом племінникам Ярофію і Гаврилові Гостським. 20 лютого 1598 р. П. Чешейківна в селі Махнівцях зібрала всіх урядників зі своїх сіл Махнівець, Сьомаків, Бокієвець, Новоселиці та містечка Браї-лова, а також запросила возного Брацлавського воєводства Вой-теха Качку та двох шляхтичів. На цьому зібранні вона виголоси-ла, що усі вищеназвані маєтності з населенням, господарствами та землями переходять у власність її племінникам Гаврилу та Ярофію Гостським. Також зазначила, щоб усі старости слухались та кори-лись волі нових власників [4, c. 699]. П. Чешейківна невдовзі після оголошення свого розпоряд-ження 19 вересня 1598 р. померла. У скрині небіжчиці знайшли за-повіт, який вписали до Вінницької ґродської книги. В ньому, серед іншого, йшлось про те, що П. Чешейківна всі свої маєтності в Брацлавському воєводстві – села Махнівці, Сьомаки, Бокіївці, Но-воселицю та містечко Браїлів передає у спадок племінникам Гост-ським. Їхні родичі: Василь, Роман, Андрій Григоровичі та Марина Григорівна Орловська також мали право на частку, але за умови, якщо вони сплатять частину коштів, записаних за цими маєтками, які становили 20 000 злотих [4, c. 707 – 709]. Забігаючи наперед, слід зазначити, що в 1604 р. до Луцької ґродської книги був зроб-лений запис, в якому йшлось про те, що в зв’язку з відсутністю коштів усі вищезазначені родичі відмовились від своїх прав на ви-куп і, таким чином, брати Гостські стали безумовними власниками всіх Брацлавських маєтностей П. Чешейківни [4, c. 878]. Почувши про заповіт небіжчиці, Лаврін Пісочинський (під-коморій Брацлавський 1583 – 1600 рр.) на Святомихайлівських роках Вінницького земського суду просив видати йому копію тес-таменту (заповіту). Після того, як суд заявив, що жодного подіб-ного документу у земських книгах не виявлено, Л. Пісочинський висловив свої претензії на спадок П. Чешейківни. Тому 20 жовтня 1598 р. за дорученням старости Юрія Струса до спірних маєтно-стей був відправлений возний Андрій Трембицький у супроводі двох шляхтичів-свідків для того, щоб розпитати, кому належать поселення по смерті колишньої власниці. Прибувши до Браїлова, шляхтичі зустрілись із тамтешнім урядником Федором Козаком Звенигородцем. На їхні запитання, кому належить містечко, він відповів, що братам Гостським. А. Трембіцький заявив, що він на вимогу Л. Пісочинського хоче переписати всіх людей, тварин, не-рухоме та рухоме майно і ув’язати все за останнім. Ф. Звениго-родець виступив проти таких дій і зазначив, що з усіма питаннями потрібно звертатись до Гостських. Подібні відповіді А. Трембіць-кий почув і в інших селах [4, c. 712 – 713]. Зокрема, коли шляхтичі прибули до Махнівець зустрітися із Яном Дубровський, який слу-жив урядником в Махнівцях, Сьомаках та Бокіївціх, Я. Дубрав-ський визнав право на ці села за Гостськими та також не дозволив зробити опис майна. В Новоселиці А.Трембіцький зустрівся із коморником Брацлавського воєводства Василем Соломою. На ви-могу ув’язати село за Л. Пісочинським, коморник заявив, що час-тина Новоселиці із 15 селянами належить йому за давнім правом, наданим покійною Печихвостською, а інша частина села знахо-диться у власності братів Гостських [4, c. 77 – 78]. Таким чином, вдалося відстояти права власності Гостських на Браїлів та інші маєтності П. Чешейківни. У 1604 р. Ободенські й Цурковські ще раз подавали до суду позов щодо Браїлова, але знову нічого не домоглися. Врешті брати Гостські зуміли дійти згоди з власниками Демидівців. Вони спла-тили їм за спільні урочища Ланів та Мартинець, на яких розбу-довувався Браїлів, 3 000 злотих [7, s. 545]. Взамін Ободенські і Цурковські на «вічні часи» відмовилися від своїх домагань на вка-зані землі, що було засвідчено у декреті Люблінського трибуналу від 9 липня 1608 р. 1 жовтня 1608 р. відбулося розмежування земель Гостських та співвласників Демидівців, що зрештою і розв’язало багаторіч-ний спір [7, s. 545]. 8 Семаківці, Браїлів, Махнівці були розташовані на місці, де тепер село Красне. Усі вони лежали близько кордону з Подільським воєводством, трохи південніше від Вінниці. 9 Процедура надання земського уряду передбачала попереднє обрання шляхтою певної адміністративної одиниці (повіту чи воєводства залежно від уряду) чотирьох кандидатів, після чого король визначав з-поміж цих кандидатів номінанта, якому й надавався привілей на уряд. - Прим. ред. 3. Крикун М. Брацлавське воєводство у ХVІ – ХVІІІ століттях: Статті і матеріали / М. Крикун. – Львів, Видавництво Українського Католицького Університету, 2008. – 412 с. 4. Документи Брацлавського воєводства 1566 – 1606 років: Збірник документів / Упорядники М. Крикун, О. Піддубняк. Вступ М. Крикун. – Львів: Наукове товариство імені Шевченка. 7. Polska ХVІ wieku pod względem geograficzno-statucznum. T. X. Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijow-Bracław). Dział II-gi. Opisane przez Aleksandra Gabłonowskiego. – Warscawa: 1894. – 654 s. 10. Polska ХVІ wieku pod względem geograficzno-statucznum. T. XI. Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijow-Bracław). Dział III. Opisane przez Aleksandra Gabłonowskiego. – Warscawa: Druk Jana Cotty, 1897. – 736 s. 11. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця ХІV – до середини ХVІІ століття. Волинь і Центральна Україна / Н. Яковенко. – Видання друге, переглянуте і виправлене. – К.: Критика, 2008. – 472 с. 12. Дан О. Ю. Козацтво Брацлавщини у боротьбі за свободу і незалежність (1648 – 1676) / О. Ю. Дан. – К.: Видавничий дім «Стилос», 2004. – 288 с. Андрій Гаврилович Філіп Гаврилович Бокiй-Печихвостський właściciel Matowa i Smykowa, w powiecie łuckim 1583 r. (Jabł. i Kij. II f. 189), żonaty 1597 r. z ks. Anną Rużyńską (Woł. I f. 236), Анна Гавриловна 1608 r.
ІV Вацлав Фiлiпович Бокiй-Печихвостський Bazylego i Jana, i córkę Maryannę, których procesuje w 1608 r. Czetwertyńska, o zabranie dóbr, na których posag jej był zabezpieczonym (Woł II f. 320). Filip, Wacław i Jan sprzedali Milatyn 1624 r. (Czerniech. f. 1448). позов від 5 квітня 1625 р. у скарзі монастиря Луцького доминиканського на Вацлава і Яна Бокіїв Печихвостських, які мали заплатити позивачам 20 кіп литовських грошів (50 золотих), відписа- них їхнім батьком Філіпом [4, спр. 145, арк. 117; 5, спр. 32, арк. 152–152 зв.].4. Централдержавний історичний архів України у м. Києві (далі – ЦДІАК України). – ф. 25, оп. 1. 5. ЦДІАК України. – ф. 26, оп. 1. Ян Фiлiпович Бокiй-Печихвостський Bazylego i Jana, i córkę Maryannę, których procesuje w 1608 r. Czetwertyńska, o zabranie dóbr, na których posag jej był zabezpieczonym (Woł II f. 320). Filip, Wacław i Jan sprzedali Milatyn 1624 r. (Czerniech. f. 1448). Маріанна Філіповна Бокій Печихвостська Bazylego i Jana, i córkę Maryannę, których procesuje w 1608 r. Czetwertyńska, o zabranie dóbr, na których posag jej był zabezpieczonym (Woł II f. 320). Бокіївна Маруша (чоловік Станіслав Млодзяновський). Рік написання: 1626. Віровизнання: римо-католичка. Місце поховання: Орухівський костел. Пожертви: на Орухівський костел . 500 злотих та особисті речі. ЦЩАКУкраїни:Ф. 25. . Оті.. Спр. 149. Арк. 798,799. 48. Бокій-Печихвостський Вацлав. Рік написання: 1627. Віровизнання: римо-католик. Місце поховання: Володимирсь- кий або Сокальський костел. Пожертви: відсутні. ЦЩАКУкраїни: Ф. 27. . От 1. . Спр. 29. .Арк. 673.675. Sidor Michajłowicz Bokiej, dworzanin królewski, otrzymał od króla Zygmunta 1536 r. dwór w powiecie słonimskim, po ks. Borysie Nieświckim (ML. 30). Aleksander Bokiej Kobrowski i żona jego, Maryna Iwanówna Meleszkówna, procesują się 1591 r. z Kozikami (Woł. 1 f. 68). Jur i Jan Józefowicze Bokije, ziemianie kijowscy 1591 r. (Kij. I f. 3). Jan, syn Jana i Reginy 1643 r. (Zap. Lub. 38 f. 646). Tobiasz podpisał z powiatem lidzkim elekcyę Jana III-go. Jan Stanisław, podsędek trocki 1696 r., następnie sędzia ziemski. Bogusław, cześnik grodzieński, Zygmunt i Zygmunt Franciszek pisali się z województwem trockiem na obiór Augusta II-go. Zygmunt, starosta mieciański 1710 r. (Akta VII), ciwun trocki 1712 r. ¶ Senko Borysowicz Bokiejewicz zastawił 1526 r. dworzec na Szeszoli Waganowskiemu, który procesuje Sapiehę o najazd 1542 r. (Sap.). Olechno Borysowicz Bokiej, 1527 r. dworzanin królewski, 1536 r. wojski mielnicki i 1541 r. podkomorzy drohicki, właściciel Kulicz, żonaty z Heleną Wojciechówną Stankiewiczówną (ML. 47 i 43). Aleksy Bokij Kuliski, podkomorzy drohicki 1582 r., z żony Heleny ma syna Melchiora (Wyr. Lub. 7, 11, 18 i 36). Wojciech Bokij Kuliski, podstoli podlaski, podpisał elekcyę Jana III-go. [Z tomu Uzupełnień, s. 238:] dodaj: Jan Stanisław » w. 11 był 1693 r. podczaszym, pisarzem grodzkim trockim i deputatem na Trybunał. Zofia z Zawadzkich, wdowa po Filipie Bokieju Pieczychostskim, dzieli się 1667 r. Hrodysławicami, ze spadkobiercami Tomasza Zawadzkiego (Gr. Lwows. 236 f. 512 i Gr. Bełs. 84 f. 213 i 257 f. 1240). П’ятьма селами володів згідно реєстру 1552 р. Ян Печихвостський145. Відомо, що він активно захищав інтереси жителів підвладних йому поселень, зокрема уточнив межі своїх маєтностей прак тично з усіма сусідами – вижнянським плебаном, львівським мансіонарієм Марціном Понятовським, який володів сусіднім з Печихвостами селом Якимів146, та львівськими францисканцями, яким на лежало сусіднє з Винничками і Дмитровичами село Чишки147. Окремо, Ян подбав про те, аби його піддані могли вирубувати ліси Кам’янецької королівщини, що межували з Печихвостами148. Станом на 1578 рік, власність родини була зосереджена в руках Миколая (Печихвости, Сенява) та львівської До дня стольникової149 Ельжбети (Банюнин, Виннички, Вирів, Дмитровичі, Неслухів)150. 145 Виннички, Дмитровичі, Неслухів, Зелів, Печихвости (AGAD. ASK. – Dz. I. – Sygn. 19. – K. 176v–177). 146 AGZ. – T. X. – S. 61. – № 925. 147 Ibid. – S. 50. – № 751; S. 55. – № 826. 148 AGZ. – T. X. – S. 64. – № 969. 149 AGAD. ASK. – Dz. I. – Sygn. 19. – K. 790v. 150 Źródła dziejowe. – Warszawa, 1902. – T. XVIII. – Cz. I. – S. 64, 65, 74, 77. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Б >