БОЯРСЬКІ h. Сас (Bojarskі) - дрібношляхетський рід Дрогобицького повіту Перемишльської землі, власники села Бояри, розташоване між Ролевом і Грушевом. Ігнат з Ролева – учасник шляхетського з’їзду 1427 р. У 1449 р. власниками Ролева були Петро і двоє Іванів Шешників. Предками Боярських можуть бути двоє Іванів і Петро Чоботи – можливо, родичі львівських Чоботів, які в 40-х роках XV ст. володіли Малим Ролевом (або частиною села)44. 20 років опісля половина села точно належала Матвію Попелю, а одного з Іванів змінив Яцько Чобіт. Петро жив ще 29 жовтня 1466 р., але чомусь не згадується в знаменний як для Чоботів, так і для Матвія Попеля листопадовий день 1466 р., коли Іван і Яцько за 60 гривен продали свою половину Малого Ролева Петрові Фалу45. Подальша доля Чоботів невідома. З 1460-х кількість задокументованих згадок про власників цього поселення, частина якого згодом отримала назву Бояри, зростає. Втім, вони малопридатні для генеалогічного дослідження Боярських. Достеменно можна стверджувати лише те, що згадані у останій третині 15 – початку 16 ст. особи не мали спільного предка по чоловічій лінії. Одне з відгалужень походило від Попелів. Попелі Платковичі або Боярські Платковичі мешкали в Боярах до 1630-х років. Решта відгалужень Боярських відомих з 1520-х років. Не вдається до жодного власника Ролева-Боярів кінця 15 – першого десятиліття 16 ст. На рубежі XV – XVI ст. село Бояри мало, як мінімум, семеро співвласників. По-перше, це Іван Боярський, який судився в 1499 – 1500 рр. з сусідом Петром Фалом. Далі слід зазначити рідних братів Дашка і Грицька. Останній в 1504 – 1505 рр. закладав свою частку села за 11 гривен Луці Боярському, а навесні 1506 р. – за 13 гривен (разом з будинком) Іванові. Згаданий у записах раніше від усіх Павло, “син Гриця”, в лютому 1494 р. заклав за 4 гривни Васькові Попелю чверть дворища - всю нерухомість, якою він володів разом “з своїми нероздільними братами”. У травні 1505 р. четверо братів – Павло, Іван, Стефан і Федір – скаржилися королеві Олександру на ”утиски і насильства” з боку Петра Фала. Боярські відсутні в списку платників податків 1508 р., а в 1515 р. Бояри були ”cremati funditus per Tartaros”. Проте немає жодних сумнівів в тому, що власники села, в якому навіть наприкінці XVI ст. було трохи більше як два лани землі, належали до найбіднішої перемишльської шляхти43. Історію Боярських, а точніше частини з них, слід вивчати в контексті іншого роду Попелів. Можна з великою долею ймовірності стверджувати, що значна частина власників Бояр є вихідцями з Попелів, з середини XVI ст. до них приєдналися Гординські Шимоновичі. Дві сім’ї Філя і Дениса Боярських, котрих не вдається пов’язати з Попелями або іншим місцевим шляхетським родом348. 43 AGZ. . – Lwów, 1901. – T. 17. – Nr. 3559. – S. 423; Lwów, 1903. – T. 18. – Nr. 2762, 2788, 3325, 3395, 3763, 4431. – S. 407, 412, 469, 475, 521, 594; Jabłonowski A. Polska XVI wieкu… – S. 36, 143. 44 AGZ. – Lwów, 1888. – T. 13. – Nr. 2780, 4064. – S. 201, 297; Boniecki A. Herbarz polski... – Warszawa, 1901. – T. 4. – S. 15. 45 AGZ. – Lwów, 1888. – T. 13. – Nr. 5454, 5461, 5742, 6095, 6126, 6202, 6306. – S. 441-442, 467, 500, 502, 510, 518. 348 AGZ. – Lwów, 1888. – T. XIII. – Nr 4063, 4794, 5742, 6202, 6307, 6327-6330; t. XV. – Nr 112; 1903. – T. XVIII. – Nr 1937. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 15. – С. 201; спр. 19. – С. 191, 227; спр. 25. – С. 704-705; спр. 31. – С. 844; спр. 32. – С. 217, 497; спр. 39. – С. 857; спр. 43. – С. 246; спр. 50. – С. 1012; спр. 68. – С. 103, 250, 1196, 2624; спр. 86. – С. 416, 555, 692-693, 695; спр. 87. – С. 741, 745, 789; спр. 92. – С. 1263; спр. 281. – С. 133, 688-689; спр. 282. – С. 712; спр. 284. – С. 940; спр. 285. – С. 26; спр. 287. – С. 98, 453, 670; спр. 295. – С. 320, 746; спр. 297. – С. 706, 1222; спр. 299. – С. 1317; спр. 303. – С. 565; спр. 306. – С. 1307; спр. 307. – С. 634; спр. 308. – С. 6, 341; спр. 316. – С. 1073; спр. 323. – С. 1133; спр. 339. – С. 941; ф. 14 . – Оп. 1. – Спр. 7. – С. 504, 648; спр. 9. – С. 641, 696; спр. 13. – С. 144; спр. 14. – С. 538, 571; спр. 16. – С. 92, 465, 617; спр. 17. – С. 132, 269, 362; спр. 19. – С. 632; спр. 24. – С. 965; спр. 27. – С. 691; спр. 29. – С. 26-27, 886; спр. 31. – С. 317; спр. 32. – С. 407-408; спр. 35. – С. 74; спр. 36. – С. 975; спр. 37. – С. 229, 232, 534; спр. 49. – С. 626; спр. 51. – С. 350; спр. 55. – С. 240, 288; спр. 58. – С. 177, 221; спр. 59. – С. 416; спр. 61. – С. 402; спр. 62. – С. 1642; спр. 63. – С. 663, 695, 705, 779; спр. 64. – С. 1339, 1528, 1147; спр. 65. – С. 42-43; спр. 70. – С. 1099, 1524; спр. 72. – С. 316, 581; спр. 73. – С. 679, 694, 731, 959, 1024; спр. 74. – С. 1237-1238; спр. 76. – С. 97-98; спр. 78. – С. 26-7, 826; спр. 262. – С. 248; спр. 263. – С. 419. Джерела: Смуток І. Перші документальні згадки про перемишльські роди гербу Сас (XIV-XVII ст.). Пашин С. Дрогобицька шляхта (XV – початок XVI ст.) – Дрогобицький краєзнавчий збірник. Випуск XIV-XV. Дрогобич, 2011. Смуток І. Шляхетська землевласність у Дрогобицькому повіті Перемишльської землі в XVI ст. БОЯРСЬКІ (de Boiary, Boiarscy, Bojarscy) – земянський рід, у XV–XVII ст. землевласники у Перемишльській землі. 1. На блакитному полі золотий знак у вигляді стріли вістрям вгору над півколом, що лежить кінцями догори.
Джерела: 2. На блакитному полі срібна стріла вістрям вгору над золотим півмісяцем, що лежить рогами догори, на кінцях якого дві золоті шестипроменеві зірки (герб Сас).
Джерела: 3. На блакитному полі срібна стріла вістрям вгору над золотим півмісяцем, що лежить рогами догори, на кінцях якого дві золоті шестипроменеві зірки; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику п’ять павичевих пер, які пронизує срібна стріла вістрям вправо, навколо щита блакитно-золотий намет (герб Сас).
Джерела: Бояри. Власність Боярських. У перше десятиліття XVI ст. село належало братам Луці, Дашку і Грицьку60 та братам Павлу-Станіславу, Івану, Стефану, Федору Боярсь- ким61. Упродовж XVI ст. село доволі регулярно змінювало власників. У 1532 р. якась частина припала Миколаєві Яскманицькому62 та увійшла до його вороблевицьких маєтків. Інша частина Бояр, розподілена на дрібні частки, перебувала у володінні Боярських та Попелів63. У 1590-х роках власниками села були спадкоємці Миколая Яскманицького64; Хома Боярський Динисович65; Грицько Боярський Фільович із синами Теодором, Іваном і Тимком66; сини Павла Попеля Платковича67. 60 AGZ. – Lwów, 1903. – T. XVIII. – № 3209, 3220, 3321, 3325, 3395. 61 Ibidem. – № 2762, 2788; ЦДІАУЛ. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 4. – С. 60. 62Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 9. – С. 1002-1003. 63 Там само. – Спр. 9. – С. 696-697, 724, 1002-1003, Спр. 17. – С. 362-363; Спр. 19. – С. 6; Спр. 262. – С. 702-703, 1228. 64 Źródła dziejowe. – Warszawa, 1901. – T. XVIII. – Сz. 1. – S. 36; ЦДІАУЛ. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 323. – С. 1133. 65 Źródła dziejowe. – Warszawa, 1901. – T. XVIII. – Сz. 1. – S. 36; ЦДІАУЛ. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 320. – С. 1290; Спр. 321. – С. 148-149. 66 Źródła dziejowe. – Warszawa, 1901. – T. XVIII. – Сz. 1. – S. 36. ЦДІАУЛ. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 323. – С. 1133. 67 ЦДІАУЛ. – Ф. 13. – Оп.1. – Спр. 323. – С. 1133. Василій Боярський, священик Успенської парафії у Львові (з 1604 р.)37 Василій Боярський походив з давнього священичого роду шляхетського походження. Його кош- том львівська друкарня Яна Шеліги видала у 1630 р. два віршовані твори Каспера Твардовського. Батько Боярського – теж на ймення Василій – був парохом у с. Велика Горожана поблизу Львова. Один із синів львівського священика-уніата – Іван – у 1632 р., домагаючись уряду єпископа-помічника при перемишльсь- кому унійному владиці Антонієві (Крупецькому), замовив у львівських майстрів (ймовірно Петра Мордессі та Жана Крезвалле) високої мистецької вартості Архиєрейський Служебник і Требник. Після невдалої спро- би єпископської кар’єри Івана конволют потрапив до Петра (Могили), здогадно з нагоди його митрополичої хіротонії у Львові у квітні 1633 р. Іван Боярський, будучи на початку 30-х рр. XVII ст., як і його батько, уніа- том, перед смертю перейшов у латинство й заповів себе поховати у Львівському домініканському монастирі. Інший син Василія Боярського – Гавриїл – також став католиком, постригшись у ченці Краківського францис- канського монастиря. Натомість дочка Олександра була інокинею Дубнівського василіанського монастиря. Див. про це докладніше: В. Александрович, І. Мицько, Архієрейський Служебник і Требник Івана Боярського: Нова інтерпретація унікального рукописного кодексу 1632 року), [w]: Пам’ятки України, № 1–6, 1993, s. 74–84). Як свя- щеник Успенської церкви у Львові, згадується у реєстрах ставропігійського братства за 1612–1632 рр. (1619 р. він, як «настоятель церкви нашои», подарував конфратернії Острозьку Біблію «за спасеніе свое», «при погребѣ сына»). Помер напередодні 23 червня 1632 р. У 1633–1634 рр. вдова о. Василія, шляхетна Анна Боярська, пе- редала братчикам «коберецъ» та мощі святих. Ім’я цього священика під 1786 р. фіґурує в пом’янику Львівської ставропігії, Архив Югозападной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов (далi – Архив ЮЗР), cz. 1, t. XI, 1904, s. 75–76, 81, 83, 101, 341, 343, 352, 360, 363, 370, 375–376, 378, 380, 382, 647; Т. 12, s. 9–10, 13, 21, 497). Родичем Василя Боярського, пароха львівської Успенської церкви у 1604–1632 рр., був єро- монах Теофан Боярський (†1646), ігумен Перемишльського Святотроїцького монастиря, у 1635–1646 рр, чер- нець Унівської лаври, I. Мицько, Святоуспенська Лавра в Уневі.., s. 158). Загадковою особою є Іоанн Боярський, який ідентифікував себе в маргі нальному записі в одній з книг РМ як писар “метрикирускои мєишєи канцєлларии ”498. Ця книга, що велася Лаврином Пісочинським, включає вписи 1582-1583 рр., але запис І.Боярського датується 9-м травня 1661 р. Таке датування викликає серйозні сумніві. Єдина книга, що велася 1661 р., (“SB-24”) включає за цей рік виключно вписи, вчинені під наглядом канцлера Миколая Пражмовського {див. додаток № 4). Отже, під- канцлерська книга в цьому році не велася. Крім цього, запис І.Боярського зроблений руською мовою, що не є характерним для працівників канцелярії принаймні з 1630-х рр. Тому нашого підписка слід шукати серед осіб, близьких до Руської канцелярії в кінці XVI - на початку XVII ст. Претендентів, на нашу думку, є два. Перший - це Іван Антонович Боярський, який фігурує в 1590 р. як возний, що подав позови князеві Янушові Збаразькому від Л.Пісочинського щодо маєтності Жорнища. Возним, як виявилося, він зовсім не був: не мав осілості в Брацлавському воєводстві, не пред’явив привілею на уряд499; тому виникає здогад, чи не вжив Л.Пісочинський як возного одного зі своїх підписків? Проти кандидатури Івана Антоновича Боярського як претендента на підписківство є факт вживання в його маргінальному записі назви “Руська кан целярія”, яка, настільки вдалося простежити, з’явилася пізніше. Іншим претендентом на авторство запису є блазень королевича Владислава Іван Васильович Боярський500. Він походив зі священицької родини з-під Львова, яка мала шляхетське коріння501. Близько 1616 р. Іван служив блазнем, а потім підскарбієм у брацлавського воєводи князя Олександра Заславського. Був освіченою людиною: володів італійською мовою,грав на лютні, збирав і сприяв виданню книг502. Блазень мав серйозні амбіції. Перебування на королівському дворі намагався використати для отримання різних церковних посад: у 1626 р. претендував на посаду володимирського владики, а в 1632 р. намагався стати коад’ютором перемишльського єпископа А.Крупецького503. Помер Іван в кінці 1633 р., незадовго перед цим змінивши православне визнання на като лицьке504. Якщо Іван Васильович є автором вище згаданого запису, то останній слід розцінювати як жартівливу витівку блазня королевича. Напевно, він не мав жодного відношення до виконання функцій підписка в Руській канцелярії. 498 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 196, л. І. 499 Крикун М., Піддубняк О. Матеріали про діяльність... С. 97-98. 500 Nekcmda Trepka W. Liber generationis plebeanorum. S. 81; Zemeia K. Skład osobowy dworu królewicza Władysława Zygmunta Wazy // Studia z dziejów Rzeczypospolitej szlacheckiej. Wrocław, 1988. S. 216. 501 Александрович В., Мицько /. Архієрейський служебник і требник Івана Боярського // Пам’ятки України. 1983. № 1-6. С. 77. т Nekanda Trepka W, Liber generationis plebeanorum. S. 81; Александрович В., Мицъко I. Архієрейський служебник... С. 78. 503 Nekanda Trepka W. Liber generationis plebeanorum. S. 81; Александрович В., Мицъко 1. Архієрейський служебник... С. 78. 504 Александрович В., Мицъко 1. Архієрейський служебник... С. 78. Rodowód
|
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Б >
