 І Богдан Дашко ІІ Іван Богданович Яцько Дашкович (1528) 1528, Яцко Белостоцкий 2 кони.Лецько
ІІІ Ванько Іванович Бiлостоцький (1528) 1528, панъ Ванько а Семенъ, а Романъ Белостоцкий 2 кони. Найдавнішу згадку про село Лю́битів знайдено в описі замка Любарта датованому 1545, який наведений в збірці зібраної із церковних, монастирських та приватних архівів по Київській, Подільській і Волинській губерніях наведена така цитата: «...селом володіє Ванько Білостоцький: воно дане його предкові за князя Семена , старости Луцького. ». в описі Луцького замку від 1545р. ми читаємо: «Селом Любитовом володіє Ванко Бєлостоцький: воно дано його предку за князя Семена, старости Луцького».Цей Ванко Бєлостоцький був королівським дворянином, але маєток був не його, а його дружини. Про це свідчить такий доказ:«26 апреля 1564 г. он присутствовал при том, как земяне господарские Олехно Олизаровский, Михаил Дрозденский, Лев Шпарский, Иван Селецкий и Фёдор Баевский спрашивали своего тестя Ванка Белостоцкого: правда ли будто его жена, а их теща, умирая, оставила завещание, по которому она устранила своих дочерей от наследства ее имением с.Любитовом». Wańko Iwanowicz zeznał 1570 r. zapis na rzecz synów swoich, Michała i Iwana (Op. Łuc. 2044). У перші ж дні впровадження судової реформи до однієї з книг ЛМ було внесено запис від 18 серпня 1566 р. про перенесення справи на комісію волинських шляхтичів Ванка, Олехна, Івана, Матвія, Яцька, Грицька та Василя Білостоцьких із князем Янушем Андрошевичем, берестей- ським і луцьким біскупом, про межі між маєтком Біло- стоки перших та Торчином князя. Суть справи полягала в тому, що для залагодження суперечки між підданими згаданих маєтків великий князь литовський призначив розгляд справи (рок) на певний час. Для цього він створив комісію у складі суддів — великокнязівського маршалка Михайла Єла-Малинського та волинського зем’янина Григорія Федоровича Гулевича. Утім великий князь через державні справи (перепис війська) вирішив перенести розгляд справи на інший час: «Вед же мы, г(о)с(по)д(а)рь, хотечи, абы на обей стороне межи вами справедливый розсудокъ стал, тот рокъ на иншый час преложили, то ест по выволоню сойму Берестейского в року теперешнем шестдесятъ шостомъ, недавно минулого, за шест недель, которий рокъ еще и тепер вамъ дойти не можеть, с тое причины и их милост панове рада н(а)ша, духовные и светские, будучи на сойме Берестейскомъ и маючи слухи о небеспечности от неприятеля нашого московского, всимъ вобец обывате- лемъ того панства нашог(о) Великог(о) князства Литов- ского через листы свои росказали на служъбу нашу г(о)с(по)д(а)рьскую земъскую военъную ехати, за чимъ его милост на тот кгрунт пенный выехати и росправы з вами приняти не можеть, и жадалъ нас кн(я)зь бискупъ за то, абыхмо и тотъ рокъ на инший час преложили»218. Далі великий князь литовський розпорядився вповно- важити комісарів вирішити земельний спір між луцьким і берестейський біскупом та волинськими шляхтичами. Уповноважені комісари у цьому випадку виступали сто- роною захисту інтересів родини Білостоцьких, адже «на который рокъ комисаров н(а)ших водле першых листовъ наших не з руки его м(и)л(о)сти и не з руки вашое, одно з рамени нашог(о) г(о)с(по)д(а)ръского на тотъ кгрунтъ вашъ пенный вышлемъ и справедливость вамъ зъ его м(и)л(остью) вчинити кажемъ. А княз бискупъ повинен будет передъ тыми судями нашими на тотъ рокъ тепер от нас зложоный, на оный кгрунтъ самъ выехать и въ томъ ся вамъ водле права всправедливит»219. Як бачимо, за неможливості персонально розглянути судову справу, господар уповноважував на це довірених служебників (у даному разі призначив комісарів). 218 РГАДА. — Ф. 389. — Оп. 1. — Ед. хр. 47. — Л. 35. 219 Там же. — Л. 35–35 об. Семен Іванович Бiлостоцький (1528) 1528, панъ Ванько а Семенъ, а Романъ Белостоцкий 2 кони. Дружина: Уляна Роман Іванович Бiлостоцький (1528,1554) 1528, панъ Ванько а Семенъ, а Романъ Белостоцкий 2 кони. Roman Iwanowicz, świadek na zapisie Uhrynowskiego 1554 r. (Arch. I. Z. R. VI. 1).
Олехно Лецькович
Іван Лецькович Білостоцький
.). ІV Михайло Ванькович Михайло в 1570 році розподілив батьків маєток в Любитові між чотирма своїми зятями та донькою Вегериною. Маєток дістався сину Ванки Бєлостоцького – Михайлу. «В 1570 г. 16 марта земянин Михаил Ванкович Белостоцкий выдал запись о разделе имения с. Любитова и приселка Волицы между его сыновями и затями». В тому ж році, маєток с. Любитова був тимчасово поділений між зятями і чоловіками сестер Михайла Ванковича Бєлостоцького. Про це свідчить такий документ:«26 апреля 1570 г. возный донес в Луцкий суд, что в его присутствии земяне Иван Селецкий, Михаил Дрозденский, Иван Клюский, Олехно Олизаровский и Настасья Вегериновая, зятья Михайла Ванковича и мужня его сестер временно разделили между собой земли из общего имения с. Любитова с обязательством приступить через год к вечному разделу того же имения». Але незабаром цей маєток перейшов до їх родича Василя Гуевича: «29 апреля того же 1570 года земянка Настасья Чагадаевич, по первому мужу Вегериная, выдала Василию Гулевичу заставаную запись натпренадлежащую ей часть имения в с. Любитове». 28 июня того же 1570 года другая дочь Ванки Белостоцкого Овдотья Клюсная выдала Гулевичу Василию запись о продаже ему своей«материзны и дедизны» – части имения в с.Любитове. 10 июля того же 1570 года возный донес, что им соверен ввод Василия Гуревича во владение частью с. Любитова, купленной им у Овдотьи Клюской. (Опись акт. книги Киевского центрального архива №2044,с. 11-44). Микита Ванькович
Ждан Iванович (1580) 7 червня 1580 р. луцька міщанка Тетяна Вигуриная, дружина фурмана Грицька Вигури, «обтяжливе и плачливе» поскаржилася до суду на зем’янина Луцького повіту Ждана Івановича Білостоцького за жорстоке зґвалтування. Міщанка везла на продаж у с. Вигуричі чотири бочки меду и пива, яке, продавши, поїхала далі, а саме до маєтку панів Білостоцьких Городища і зупинилася у будинку підданої пана Яцька Білостоцького – Єзкової вдови. 5 червня Ждан Білостоцький, «вземши предъ себе неслушный а непристойный умыслъ», зібрався зі своїми слугами та підданими і вчинив напад на будинок, де знаходилася скаржниця. Нападники побили міщанку, забрали у неї 70 грошів литовських, барило меду і, що найжахливіше, вчинили групове зґвалтування. Так, зі слів потерпілої, спочатку над нею поглумився сам пан Білостоцький, а потім наказав те саме вчинити своїм слугам: «…самую невѣсту цнотливую, в законе светомъ малъженъскомъ з мужомъ моимъ помененымъ Грицкомъ от давного часу мешкаючую, кгвалътовъне самъ панъ Жданъ изъ слугами своими похъвативъши и додому своего тамъ же в Городищу приведши, усилствомъ зкгвалътил и непочтиве а нерядне надо мъною, невѣстою почътивою, мужнею жоною, злоє предсявзятье и неповъстяжъную злую волю свою усилъне кгвалтомъ пополнил. И мало на томъ маючи, еще мя на посмевиско свое, а на болшую соромоту мою слугамъ своим, которым я именъ ани прозвискъ не вѣдаю, на тот злый и непочтивый, и соромотный учинок самъ подал, и онымъ мене кгвалтовати а злый невчтивый учинок тот такъ, яко самъ надо мною полънити допустил и дозволил»16. На жаль невідомо, чим закінчилася ця справа, але можемо припустити, що шляхтичі залишилися безкарними (як і у багатьох інших подібних випадках). Ф. 25, оп.1, спр. 21, арк. 629-630. 17 Іван Іванович 2 листопада 1575 р. Іван Іванович Білостоцький, вважаючи себе ще недосвідченою людиною для ведення господарства («розумиючи себе быти чоловіка молодого, который еще для лєтъ своихъ господарства спростати не могу») і маючи схильність до військової справи, передав свою спадщину маєток Городище в управління матері Олені Федорівні39.
39 Там само, ф. 25, оп. 1, спр. 15, арк. 447 зв.–448. Марина Іванівна Білостоцька
ЦДІАК України, ф. 26, оп. і, спр. 14, арк. 830 зв.- 832 зв. Ганна (Овдотя) Ванківна Білостоцька
ЦДІАК України, ф. 2228, оп. і, спр. 720, арк. 1-4. ....... Ваньковна
....... Ваньковна
Настасья Ваньковна Муж: Вегерин ....... Ваньковна Яцько Романович В аналогічній справі кн. Станіслав Воронецький позвав Яцка Білостоцького до ґродського суду про наїзд і отримав декрет на свою користь, позаяк відповідач на процес не з’явився. У відповідь Білостоцький оскаржив судове рішення, заявивши, що не одержував позову, і своєю чергою розпочав процес проти князя, інкримінуючи йому неправдиве звинувачення, чим «до ославеня его (Білостоцького. — Н.С.), яко теж и до невинное трудности приправил». Суд, вислухавши контроверсії сторін, наказав Яцку присягою підтвердити, що не знав про позов, однак той, за дозволом Воронецького, вніс замість присяги певну суму грошей («позваная сторона за позволенемъ поводовое стороны одкупилася копою присяги, которую мела на неведомост одержаного поступъку учинити»). Суд скасував свій попередній декрет і наказав Білостоцькому присягнути в тому, що не наїздив, грабежу не чинив, ран не завдавав. Вимога суду була виконана, тож оскаржений назавжди звільнявся від обвинувачень 26 Там само. — Ф. 25. — Оп. 1. — Спр. 54. — Арк. 223–223 зв. Втім, позивачі теж наголошували на своєму праві присягати задля доведення кривди, що в окремих випадках враховувалося судом: «Яко укривжоные, близшие естесмы ку доводу, нижли тот, хто ми кгвалтом што взявши, ку отводу» (Там само. — Ф. 28. — Оп. 1. — Спр. 19. — Арк. 533 — присяга була призначена позивачеві; у подібній справі теж: Там само. — Арк. 537 зв.–542 зв.). Справі кн. Станіслава Воронецького з Яцком Білостоцьким передували дві вкрай суперечливі скарги про наїзд, датовані одним днем. В одній з них Василь Білостоцький скаржився на кн. Януша Воронецького, який «за ведомостю, радою и насланем» дружини Марії Іванівни з Білостоцьких, маючи при собі приятелів і слуг, найшов на його дім в Білому Стоці з метою вбити, «словы неучтивыми соромотил», з луків і рушниць у двір стріляв, в дім добивався, вікна і двері рубаючи, ледь його Кіндрат Смиковський і Яцко Білостоцький оборонили29. Інша скарга була подана до ґроду князем Янушем Воронецьким на Яцка і Василя Білостоцьких, які вистежили його того ж таки дня, коли він пішов до лазні митися, підійшли з помічниками з «розным оружем, войне належачим», вчинили крик і почали добиватися до середини з метою його вбити. Він, «ледво за Божю помочю ач не рукою оборонною, але яком мог», втік до свого двору. Нападники, «хотечи умыслу своему досыт учинити, а мене невинне на смертъ забити, замордовати», «арматно» почали штурм, стріляли з луків і рушниць, одного слугу поранили, а інших, кого зловили, побили. До того ж позабирали з лазні різні речі, а також вивели з двору коней, що їх Яцко Білостоцький «в домъ свой упровадил и на пожитокъ свой обернул»30. 29 Там само. — Спр. 48. — Арк. 94 зв.–95 зв. 30 Там само. — Арк. 97 зв.–98 зв. № 381 (22), грудня 19, арк. 268 зв.-269. Скарга господарського зем’янина Яцька Романовича Білостоцького від себе і від своїх братів – Матвія, Грицька й Василя на двоюрідного брата Микиту Ваньковича Білостоцького, який 18.12.1561 р. вигнав братів з володіння частинами маєтків Білий Сток і Городище, які мали перейти їм у спадок після смерті 14.12.1561 р. дружини їхнього дядька Ульяни Семенової Білостоцької, яка померла бездітною. Напередодні їхнього вигнання брати 15.12.1561 р. здійснили вступ у володіння з врядовим вижем. Свідчення врядового вижа – вступ у володіння (ув’язання) частинами в маєтках Білий Сток і Городище – в сім підданих господарств та вигнання з маєтків М. В. Білостоцьким. № 382 (23), грудня 23, арк. 269-269 зв. Скарга господарського зем’янина Яцька Романовича Білостоцького від себе і від своїх братів – Матфія, Грицька і Василя на Якова і Андрія Івановичів Колпитовських –родичів померлої тітки Уляни Семенової Білостоцької, які після поховання небіжчиці вивезли з двору у Білому Стоці усі рухомі речі їхнього дядька небіжчика Семена Білостоцького. Свідчення врядового вижа – огляд двору у Білому Стоці.
Матвій Романович Дружина Матвія Романовича Білостоцько-го Марина Семенівна скаржилася 1563 р. у луцькому ґродському суді: «Жонка моя наєлшая на имя Ганна, шзємши дитя своє, пошла з двора моєго бєз вєдомости моєи». Коли ж, нарешті, втікачку відшукали, вона віддала її, очевидно, для покарання «до рук паробкови» дворному196. ЦДІАК України, ф. 25, оп. і, спр. 5, арк. 45.
Грицько Романович
Василь Романович Марія Романівна Білостоцька
ЦДІАК України, ф. 25, оп.1, спр. 4, арк. 523 ЗВ.-525; ф. 26, оп. і, спр. 5, арк. 523-524 зв. Уляна Романівна Білостоцька
ЦДІАК України, ф. 26, оп. і, спр. 12, арк. 459 зв. - 460 зв. Ганна Олехнівна Білостоцька
ЦДІАК України, ф. 26, оп. і,спр. 7, арк. 139-140. Федора Олехнівна Білостоцька Звернімо увагу на скаргу Андрія Олехновича Олізаровського на дружину Федору Олехнівну Білостоцького, яка «взявши перед себе злыи и небачныи умыслъ», «покинувши, деи, мене в сиротъстве з детками нашими», забрала всю маєтність, яку він отримав у результаті поділу з братами отчизни та вніс у дім, «и, штом за тот час з нею, малжонъкою своею, маетности зобрал, то все повезла из собою». Загальну суму втрат скаржник обрахував у 500 золотих. Спочатку жінка зупинилася у свого дядька Михайла Линевського, де «час немалыи мешкала», куди він посилав своїх приятелів, просячи, щоб вона «до мене, до мужа своего и до деток в домъ свои пошла». А також звертався до самого Линевського з проханням повернути її чоловікові, однак той не лише на нього не зважив, а й відпровадив Федору в Кременецький повіт до Івана Маскевича Лосятинского. Більше того, дружина «еще далеи чинечи досыть злому умыслу своему, с приятелми своими на здоровъе мое стоит и мене, деи, забити хочеть, направуючи на мене лотровъ, слугъ и самыхъ приятелъ своихъ, чого ж, деи, ми трудно терпети»51.Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 460. – Арк. 255 зв.–257.
ЦДІАК України, ф. 26, оп. і, спр. 6і,арк. 217зв-218 V Прокоп Микитич Білостоцький Часто сімейні конфлікти вдавалося залагоджувати мирно за обопільним погодженням сторін або й за допомогою приятелів. Так, 1573 р. конфлікт між Прокопом Микитичем Білостоцьким та його матірю Софією Ощовською і сестрами, які не віддавали йому батьківського спадку, було залагоджено за допомогою «зобаполныхъ приятелей». Сторони дійшли згоди: Прокіп отримав належну йому «отчизну», натомість повинен був віддати одруженій сестрі Мар’ї посаг, а вона своєю чергою обіцяла з чоло- віком виріктися з батькової маєтності. Молодша, ще неодружена, сестра Тетяна залишалася з матір’ю «покол замуж пойдет», а потім вона з братом мали погодити усі майнові питання38.
ЦДІАК України, ф. 26, оп. і,спр. 19, арк. 648-651 зв.; 38 Там само, ф. 25, оп. 1, спр. 14, арк. 194 зв.–195, 218–218 зв. Марія Микитівна
Іван Матвійович
N Матвійовна Даніель Васильович Федір Васильович Анна з Білостоцьких донька Василя Романовича
Василь Григорович Білостоцький - Защитовська Ографена Порядничівна 4 3 1 VI Григорій Прокопович Федора Прокопівна
Катерина Іванівна Анна Іванівна Білостоцький Іван - NN 6 4 2 Білостоцька Ганна Іванівна 1 шл. - Яків Васильович Ощовський 2 шл. - Матвій Андрійович Кошка Жоравицький ЦДІАК України, ф. 25, оп. і,спр. 18, арк. з зв.; ф. 26, оп.і, спр. 14, арк. 433-436; спр.15, арк. 455-456. Софія Білостоцька 1 шл. - кн. Андрій Пузина 2 шл. - Шимон Жабокрицький АЮЗР. - Ч. І, т. IV. - С. 127. Білосгоцька Анна (перший шлюб . Яків Ощовський, другий . Матвій Кущинський). Рік написання: 1630. Віровизнання: православна. Місце поховання Ощовська церква. Пожертви: доручає дітям обдарувати церкву, де спочине її тіло. ЦЩАКУкраїни: Ф. 25.. On. 1.. Спр. 173. .Арк. 1359 зв..1361 зв. Wasil, Olechno i Iwan 1564 r. (Op. Łuc. 2038). Iwan, Mikita, Jacko, Hryćko i Wasil wykonali przysięgę wierności, po przyłączeniu Wołynia do Korony 1569 r. (Arch. I. Z. R. II. 1). ). Dziedziczyli na Białymstoku w 1570 r. Iwan, Wańko i wdowa po Romanie, a w 1583 r. na Horodyszczu Żdan, Wasil i Iwan (Jabł.). Jan Matfiejewicz procesuje się z Horainami 1597 r., a Aleksander z mieszczanami lwowskimi 1627 r. (Woł. i f. 367 i V B. f. 44). Teodor procesuje Hulewiczów 1647 r. o zabranie części Białegostoku, spadłej nań po ojcu Bazylim Romanowiczu (Kij. VI C. f. 321). Aleksander, dziedzic Białegostoku 1619 r. (Arch. I. Z. Ros. VI 1). Daniel, Teodor i Aleksander, sukcesorowie Aleksandra Iwanowicza, pozwani 1646 r. przez Stępkowskiego o sumę (Czerniech. f. 92). Adam, sędzia grodzki łucki, został podsędkiem włodzimierskim 1659 r. [Z tomu Uzupełnień, s. 120:] Matfiej ma sprawę z Wojutyńskim 1566 roku (Op. Łuc. 2093 f. 12). Zofia z Oszczowskich Białostocka, pozwała synów o dział i syn jej Prokop, wydzielił jej 1575 r. według zapisu męża, część Białegostoku i Horodyszcza i zobowiązał się wypłacić młodszym siostrom 200 kóp (Op. Łuc. 2049 f. 7 i 10). W tymże roku Prokop procesuje Hrehorego (Ibid. f. 4). Iwan spisał testament 1575 r., który żona Elena i syn Iwan wnieśli do akt. Tatianna, żona Jarosza Siestrzeńcewicza (Op. Łuc. 2049 f. 66 i 2060 f. 5). ¶ Adam, podczaszy parnawski, syn Józefa i Eufrozyny z Gurskich, wnuk Jana i Katarzyny z Liniewskich, a prawnuk Adama i Aleksandry Bałabanównej, poświadczył 1782 r., że siostra rodzona jego ojca Maryanna, była drugą żoną Andrzeja Teodora Żmijowskiego, a matką Stefana, cześnika nurskiego (Gr. Łuck. z r. 1782 r.). № 35 (3),1560 січня 02, арк. 21 зв.-22. Розгляд судової справи за позовом Василя Романовича Білостоцького (через умоцованого – брата Яцька) на Олехна Білостоцького про те, що останній досі не виплатив слузі В. Р. Білостоцького Семену Хропуну 5 кіп грошей за його побиття. Вирок замкового суду на користь В. Р. Білостоцького. У 1569 р. Білостоцькі присягають на вірність Короні з села Білий Сток у Луцькому повіті26. за реєстром 1629 р. 2 особи мають 6 димів у тому самому повіті. У 1636 р. луцький земський писар Семен Гулевич Воютинський1 фундушним записом від 30 січня у селі Білий Сток заснував монастир Св. Духа, якому на утримання надав цей маєток (з усіма пожитками, доходами та підданими з їх роботами, чиншами, податками и повинностями, а також замок и пригородок там же)2АЮЗР. Ч. І. Т. 6. С. 713–717. 31 січня возний передав його у посесію ігумена Симеона3. На той час Білий Сток був досить великим селом: у 1629 р. воно нараховувало 49 димів4. Правда, як побачимо далі, не все воно належало обителі. Нам невідомі будь-які претензії в цей час щодо права монастиря на білостоцькі ґрунти. Однак через кілька років розпочинається конфлікт з Олександром Білостоцьким, який, володіючи частиною Білого Стоку, доводив, що є власником відписаної монастиреві землі з млином. Про подробиці дізнаємося зі свідчення возного від 9 червня 1639 р., коли він їздив з листом обвесчалным до ігумена Ісайї Трофимовича та Олександра з Вацлавом Гулевичів. У листі йшлося про те, що в 1621 р. батько згаданих Гулевичів, Петро, позичив Олександрові Білостоцькому 1500 золотих, отримавши за це у трирічне заставне володіння две части добр в селе Белом Стоку, названых Палчиковских, з підданими. Боржник не віддав гроші і ґрунти залишилися в посесії Петра Гулевича, а пізніше його син Семен (владика Сильвестр) надав їх обителі. Тепер Білостоцький хотів повернути борг й отримати під свою владу ці землі5. Беручи до уваги його спроби через суд змусити Гулевичів взяти гроші, вони не поспішали віддавати ґрунти і Олександр Білостоцький вирішив застосувати інші методи. Не знаємо, коли саме розпочався конфлікт, але на початку 1639 р. він уже існував. Як скаржилися ченці, 5 лютого Білостоцький, побачивши в монастирському млині законника, почав ображати його разом з мельником словами невстыдливыми, погрожуючи побиттям6. Про напружені стосунки свідчить скарга Олександра Білостоцького, який звинуватив ігумена Трофимовича (позов від 2 квітня 1639 р.) иж вм, не огледаючис ничого на срогост права посполитого и вины в нем, переховує в дому и маєтности, и монастыре своєм баніта – перемиського владику Сильвестра7. Однак метою Білостоцького був млин і став, на які, згідно з твердженням Олександра і Павла Гулевичів (братів владики Сильвестра) та ченців, він не мав жадного права и претексту. 20 травня Білостоцький приїхав туди з челядю і побив мельника Івана Бакая (пястю и кордом с похвами збил, зскрвавил и раны си- ниє битыє и крвавыє по розных тела єго члонках позадавал), забравши збіжжє і гречку. Через день він знову відвідав млин (у своїй скарзі ченці трактували це як наїзд)8. Та Гулевичі з ченцями не залишалися пасивними спостерігачами. У червні 1639 р. Олександр Білостоцький скаржився на ігумена Ісайю, владику Силь- вестра, Олександра, Павла, брати рожоной, і Костянтина Гулевичів, які змо- вилися вси сполне на знисчене и вызуте протестанта з отчизны єго. Можна лише здогадуватися, що за кривды и шкоды вони робили позивачу, але 3 ЦДІАУК. Ф. 26, оп. 1, спр. 38, арк. 872. 4 Баранович Ол. Залюднення Волинського воєводства в першій половині XVII століття. К., 1930. С. 115. 5 ЦДІАУК. Ф. 25, оп. 1, спр. 169, арк. 45–45 зв. 6 Там само. Спр. 217, арк. 243 зв. 7 Там само. Арк. 581. 8 Там само. Спр. 218, арк. 573, 757 зв. – 760 напевно знаємо, що рубали його сад: упродовж 1639 р. насилали своїх підда- них на гай белостоцкий, протестантис дедичный з наказом його знищити. На час скарги вже було дерева черешного и иншого розного на тисячу витя- то. 20 червня у зв’язку з цим стався випадок, коли Білостоцький намагався схопити такого порушника, але під час сутички той поранив себе сокирою9. У свою чергу ченці звинуватили Білостоцького в тому, що він, зустрівши на дорозі монастирського підданого, несучого з леса на собе лыка, наказав своє- му челяднику спіймати його й побити. До того ж відповідачу закидали, що він млын гвалтовне однял и став спустошил10. Протистояння посилювалося і в липні 1639 р. сталися чергові інциденти. Як скаржився Олександр Білос- тоцький на єпископа Сильвестра й ченців Білостоцького монастиря, скоро єго мл отец владика менуючийсе, до менованого села Белого Стоку и до мо- настыра тамошнего з дороги приєхавши, зараз з другими их мл паны Гуле- вичами, братю своєю, в том то монастыре нарадившисе сполне на удеспек- товане протестанта, і побачивши підданого позивача, який працював у його дворі, з монастыра до него з гаковниц стреляти казали и стреляно, где туж подле того хлопа кили падалы і якби не охорона Божая, все закінчило- ся б трагічно11. Зрозуміло, що акція у відповідь була неминучою. Через два тижні, 16 липня, ченці выпроважали гостей своих, также законников мона- стыра скицкого, і вже верталися до своєї обителі, коли на них напав Біло- стоцький з озброєними помічниками. Постраждалі розповідали, що спочат- ку лжыли, соромотили і погрожували ігумену, після чого і їх самых также словы сромотными плюгавыми ображали, а гди страхом и удеспектованем нас, убогих законников, накармившы, стамтол ледвос ми жывыє с плачом, зе встыдом мусели одойти, нападники усіх ченців за баркы взявшы, попы- хаючи до дворку Олександра Білостоцького затягли. Правда, про побиття в скарзі не згадано12. Невдовзі ігумен Ісайя Трофимович мав їхати у справах до Київського воє- водства (був настоятелем Київського Пустинно-Миколаївського монастиря) і записом від 4 серпня 1639 р. на час відсутності передав свої права старшо- го в обителі ігумену Луцького братського монастиря Леонтію Шицику За- леському (wszelki rząd na się wział, cerkwią, monastyrem y bracią wszystką zawiadywał w sprawach wszelkich). Також той був уповноважений отримува- ти різні грошові надходження, a osobliwie, iz iuz obwieszczenie od urodzonego Je Ms pana Alexandra Białostockiego na oddanie summy spełna złotych 1500 polskich na wykupno zastawy chłopkow trzech13. Здавалося, питання про повер- нення спірного ґрунту Олександру Білостоцькому вирішене. Однак, щось стало на заваді, а невдовзі Білостоцький помер і місце його у конфлікті 9 Там само. Спр. 169, арк. 87. 10 Там само. Арк. 108–108 зв. 11 ЦДІАУК. Ф. 25, оп. 1, спр. 169, арк. 218–218 зв. 12 Там само. Арк. 263 зв. – 264 зв. 13 Там само. Спр. 219, арк. 367 зв. – 369. «зайняв» його сестренец кн. Юрій Воронецький (яко новый посесор по смерти небожчика пана Олександра Белостоцкого в селе Белом Стоку на певных частех сукцессиве будучого). Згідно з віднайденими свідченнями, спочатку активніше діяв князь. Як скаржилися ігумен Севастян Селецький з ченцями, 25 березня 1640 р. він напав на млин і побив перебуваючих у ньому законни- ков Ісайю Смиковського та Йосифа Юрійовича. Наступного дня кн. Воро- нецький також приїхав до млина, де побачив тих самих ченців. Цього разу не пощастило лише Смиковському, якого знову побили14. У результаті Юрій Воронецький оволодів млином (пам’ятаємо, що в червні 1639 р. ченці звинува- тили Олександра Білостоцького в захопленні млина, який, вірогідно, монасти- реві вдалося повернути під свою владу після його смерті) і в червні ігумен скаржився на нього у зв’язку з выбитем з млына, побиттям двох ченців і монастирського підданого15. 28 травня сталося ще одне побиття, після чого монастир позивав князя у зв’язку з наїздами на поводову частину Білого Стоку, де він не тільки б’є подданых отцов белостоцких, а й різні кривды чинит16. Однак ченці не обмежувалися лише судовими позовами. Як скаржився кн. Воронецький на владику Сильвестра, дедича певных частей добр села Бело- го Стоку, та ігумена Севастяна Селецького з ченцями, яко держачими оных добр, відповідачі, маючи з собою змову и порозумене от часу немалого для того, щоб позбутися позивача як посесора певної частини Білого Стоку постій- но влаштовували напади на його володіння. Наприклад, 20 липня 1640 р., коли Василь Круковський, білостоцький слуга и урядник Юрія Воронецького і, відповідно, дозорца добр кнежати, вертався з поля додому і йшов без- бронный разом з дружиною Ганною Мирановською повз монастир, ігумен, маючи на кнежати єго мл гнев, з криком бий, забий разом з помічниками накинувся на урядника. Як пояснював постраждалий, ігумен намагався та- кими діями розігнати підданих князя, якого в той час не було в тых краях17. У 1641 р. сторони обмінялися скаргами. Так, 29 квітня монастир позивав Воронецького, який, не ведати за яким правом част в Белом Стоку по небож- чику пану Александре Белостоцком осягнувши […] крывды и шкоды, так отцом монастыра преречоного, яко теж и подданым чинит, грунты, ого- роды подданым забираєт18. 2 травня вже князь скаржився на владику Силь- вестра та ігумена Севастяна з ченцями, які вымеру, с того млына поводового приходячого, тобто збіжжя, гречки, солодов взяли и пограбили19 . Інших свід- чень про конфлікт кн. Юрія Воронецького з монастирем нами не віднайдено. Між іншим, монастир також мав проблеми з отриманням щорічних 600 золотих, відписаних ченцям Семеном Гулевичем при заснуванні обителі в 14 Там само. Спр. 222, арк. 2, 199–201. 15 ЦДІАУК. Ф. 26, оп. 1, спр. 43, арк. 174. 16 Там само. Ф. 25, оп. 1, спр. 222, арк. 237–237 зв. 17 Там само. Спр. 222, арк. 683 зв. – 684 зв., спр. 223, арк. 569 зв. – 570 зв. 18 Там само. Спр. 224, арк. 639 зв. – 640. 19 Там само. Спр. 226, арк. 572 – 574, спр. 227, арк. 92. 1636 р. на маєтках Грушове і Колониці в Белзькому повіті. Вірогідно, спочатку вони надходили, в усякому разі за життя фундатора (як побачимо далі, 26 червня 1645 р. перемиського владику Сильвестра вже згадано як померлого). У 1642 р. посесор цих сіл Філіп Бокій Печихвостський записом від 7 листо- пада зазначену суму znoszą na maiętnosci moiey w woiewodstwie Wołynskim lezące, częsci moie Milatynską y Nowkołysky20. Однак на початку 1658 р. біло- стоцький ігумен Феодосій Краковецький позивав його з вимогою віддати монастиреві гроші за 12 років (1646–1657), усього 7200 золотих21. Подаль- ший перебіг подій нам невідомий. Повернемося до конфліктів монастиря за право володіти наданими йому ґрунтами, цього разу з Даніелем Білостоцьким. Ще в січні 1639 р. ігумен Ісайя Трофимович скаржився після того, як той зі своїми озброєними біло- стоцькими підданими приїхали до монастирського лісу і нарубали 500 возів дерева22. Ймовірно, це був звичайний межовий інцидент, однак він (можли- во, не єдиний) створював певну напругу у стосунках, яка мала негативно вплинути на розвиток подій під час майбутньої маєткової суперечки. Поча- ток їй поклав запис від 19 травня 1639 р., яким Анна з Білостоцьких Григор’єва Зашкевичова (донька Василя Романовича) відписала монастиреві при церкви светого Духа свою частину в Білому Стоці зо всими тоє части поддаными и приналежностями23 і 21 травня возний увязал ігумена у володіння нею24. Не знаємо, як складалися стосунки до 1643 р., але 23 травня цього року Даніель Білостоцький (у записі зазначено, що в той час він мешкав у Київському воє- водстві) скаржився на Анну у зв’язку з тим, що вона претендуючи собе на якоєс дедицтво до певноє части добр села Белого Стоку по родичах своих, відписала її ченцям, хоча, як твердив позивач, пани Зашкевичовая, не мала жадного права и претексту в той части, которая власне пану протестую- чому по зошлом […] пану Василю Белостоцкому, отцу, правом Божим и при- рожоным належит25. До 1644 р. нами не віднайдено свідчень про цю спра- ву, а цього року фіксується низка інцидентів, пов’язаних, вірогідно, із захоп- ленням Білостоцьким спірного ґрунту або загостренням ситуації у зв’язку з активними діями, спрямованими на це. Так, 14 квітня, в Пост Великий, він з дружиною Оленою Мировицькою після служби вийшли з церкви, в Белым Стоку на селе будучую, і збиралися додому, коли перемиський владика Силь- вестр без жодних пояснень почав їх ображати: лаял, соромотил і лише втру- чання ігумена з ченцями розрядило ситуацію. Наступного дня все повтори- лося і під час повернення з церкви подружжя Білостоцьких владика знову почав ображати Даніеля и києм бити порвалсе, которого заледве законники 20 Там само. Спр. 230, арк. 1518–1518 зв. 21 Там само. Ф. 28, оп. 1, спр. 95, арк. 165, 1550 зв. – 1551. 22 ЦДІАУК. Ф. 26, оп. 1, спр. 41, арк. 1547 зв. 23 Там само. Ф. 25, оп. 1, спр. 221, арк. 235. 24 Там само. Спр. 222, арк. 198. 25 Там само. Спр. 234, арк. 658 зв. – 659. упросили и угамовали, и бит протестуючого не допустили26. Упродовж на- ступних кількох місяців сторони обмінювалися звичайними для подібного протистояння нападами. Так, у червні Білостоцький відібрав у монастирсь- кого рибалки чолн под броваром монастырским, на ставу и воде будучый, за п’ять золотих27. 22 липня в той час, коли ченці були на церковній службі, Білостоцький разом із своїми підданими прийшли на їхній город, розташо- ваний біля монастиря, і все там проч высекли и в нивеч обернули28. Через три тижні стався інший інцидент. Із скарги ігумена на Даніеля і Федор за Біло- стоцьких, які мали певныє части свои в селе Белым Стоку і де перший завше обецно мешкаєт, а другий часто прыєжджаєт, дізнаємося, що 21 вересня відповідачі, взявшы през себе гнев без даня собе жадноє прычыны противко монастирському підданому Яну Основському, зустрівши його на греблі, по- чали лаяти, а потім наказали своїй челяди схопити і самі з шаблями побігли за ним. Наздогнали біля самого входу до обителі, де оного зранили и у правоє руки палец великий надтяли и окрутную рану през губу з левоє стороны за- дали, и на земли лежачого плазами били и секли, в результаті чого браму монастырскую кровю невинного чловека зкрвавили. Крім того, відібрали два червоныє золотыє2 . Якщо Білостоцькі робили звичайні під час таких конфліктів кривды и шкоды, то перед владикою Сильвестром стояло більш серйозне завдання – відібрати спірний ґрунт. Відомо, що 2 вересня 1644 р. він намагався це зробити, але невдало30. До 1646 р. ми не віднайшли свідчень про цей конфлікт, а 7 лютого цього року Луцький земський суд розглядав скаргу Федора Білостоцького (зазначено, що він – син Василя Романовича, ймовірно, Даніель і Федір – брати) на Олександра і Павла Гулевичів Воютинських та монастир, які незаконно, на думку позивача, володіли його частиною в Білому Стоці31. Та ми не знаємо, чим закінчилося протистояння між Даніелем і Федором Білостоцькими, з одного боку, та Гулевичами з монасти- рем, з другого. 26 Там само. Спр. 159, арк. 1488 зв. – 1489 зв. 27 Там само. Ф. 26, оп. 1, спр. 44, арк. 916 зв. – 917. 28 Там само. Ф. 25, оп. 1, спр. 159, арк. 1429–1429 зв., ф. 26, оп. 1, спр. 44, арк. 1612 зв. 29 ЦДІАУК. Ф. 25, оп. 1, спр. 159, арк. 1647–1648. 30 Там само. Арк. 1489. 31 Там само. Ф. 26, оп. 1, спр. 45, арк. 1249 зв. – 1250. справі кн. Станіслава Воронецького з Яцком Білостоцьким передували дві вкрай суперечливі скарги про наїзд, датовані одним днем. В одній з них Василь Білостоцький скаржився на кн. Януша Воронецького, який «за ведомостю, радою и насланем» дружини Марії Іванівни з Білостоцьких, маючи при собі приятелів і слуг, найшов на його дім в Білому Стоці з метою вбити, «словы неучтивыми соромотил», з луків і рушниць у двір стріляв, в дім добивався, вікна і двері рубаючи, ледь його Кіндрат Смиковський і Яцко Білостоцький оборонили 29. Інша скарга була подана до ґроду князем Янушем Воронецьким на Яцка і Василя Білостоцьких, які вистежили його того ж таки дня, коли він пішов до лазні митися, підійшли з помічниками з «розным оружем, войне належачим», вчинили крик і почали добиватися до середини з метою його вбити. Він, «ледво за Божю помочю ач не рукою оборонною, але яком мог», втік до свого двору. Нападники, «хотечи умыслу своему досыт учинити, а мене невинне на смертъ забити, замордовати», «арматно» почали штурм, стріляли з луків і рушниць, одного слугу поранили, а інших, кого зловили, побили. До того ж позабирали з лазні різні речі, а також вивели з двору коней, що їх Яцко Білостоцький «в домъ свой упровадил и на пожитокъ свой обернул» 30. Ці скарги вказують на існування поміж контрагентами давніх суперечок, де наїзд, що представлявся на рівні риторики як спроба остаточного порахунку з супротивником, і суд були лише окремими актами, вмонтованими у шлейф взаємних кривд. Досить часто наїзд був негайною відповіддю на попередній з боку супротивника, тож вони датовані одним днем або наступним, однак зображають різні епізоди протистояння. Наведемо для прикладу ще одну подібну історію, притримуючись версій самих героїв про їхні пригоди, а також максимально точно передаючи їхні мотивації своїх вчинків. 8 грудня 1588 р. Костянтин Колпитовський скаржився на володимирському ґроді про те, що його швагер Власій Костюшкович-Хоболтовський за змовою з братами Іваном і Федором попередньо із засідки поранили його в руку (у листопаді 1586 р.) 31, однак не лише не відшкодували «учтиво» йому 27 ЦДІАК. Ф. 25. Оп. 1. Спр. 49. Арк Там само. Спр. 54. Арк. 546 зв Там само. Спр. 48. Арк. 94 зв. 95 зв. 30 Там само. Арк. 97 зв. 98 зв. 31 Там само. Ф. 28. Оп. 1. Спр. 19. Арк. 818 зв. 820. БЕЛОСТОЦКАЯ ОЛЬГА МИХАЙЛОВНА(1904-1979),в замужестве КРЫВДА(с 1927 г.),дочь БЕЛОСТОЦКОГО МИХАИЛА СТЕПАНОВИЧА(1864-1931) и его законной жены БЕЛОСТОЦКОЙ (ур.ЧЕРНАЙ-ЧЕРНАЕНКО) ЮЛИИ СТЕПАНОВНЫ (1866-1916),внучка БЕЛОСТОЦКИХ СТЕПАНА И МАРИИ и ЧЕРНАЙ-ЧЕРНАЕНКО СТЕПАНА СЕМЁНОВИЧА и ВАРВАРЫ ИВАНОВНЫ (ур. ГОНЧАР),правнучка БЕЛОСТОЦКОГО и его жены ЕКАТЕРИНЫ ИВАНОВНЫ(ур.ЗАКРЕВСКОЙ),ЧЕРНАЙ СЕМЕНА и ГОНЧАРА ИВАНА.Род. в м.Смела Черкасского уезда Киевской губернии Российской империи в семье эконома Софиевской экономии смелянского имения графов БОБРИНСКИХ.У М.С. и Ю.С.БЕЛОСТОЦКИХ было 13 детей,в т.ч. ЕКАТЕРИНА,БОРИС, НИКОЛАЙ,АЛЕКСАНДР,СЕРГЕЙ,НИНА и ОЛЬГА (остальные умерли младенцами или в раннем детском возрасте).Мать НАДЕЖДЫ АНДРЕЕВНЫ ГЕРАСИМЕНКО (ур.КРЫВДА) и СЕРГЕЯ АНДРЕЕВИЧА КРЫВДЫ (1929 г.р.)- погодков.Ум.О.М.БЕЛОСТОЦКАЯ 10.05.1977 г. в Киеве,похоронена на Берковецком кладбише.Её муж КРЫВДА АНДРЕЙ ИВАНОВИЧ (1899-1955) был смелянским лесничим,затем работал в системе лесного хозяйства и лесной промышленности Украины в Киевской, Днепропетровской и Черниговской областей Украины.Родом он был из с.Талдыки Худяковской волости Черкасского уезда Киевской губернии. БЕЛОСТОЦКИЙ МИХАИЛ СТЕПАНОВИЧ (1964-1931),род,ум. и похоронен в Смеле (ныне -Черкасская область Украины). Потомок смелянских,екатеринославских,азовских,воронежских и волынских БЕЛОСТОЦКИХ,волынских князей ВОЙНИЧ- ВОРОНЕЦКИХ из Гедиминовичей-Ольгердовичей-Корибутовичей,а по их женам -из РЮРИКОВИЧЕЙ, потомок ГОСТОМЫСЛА БУРИВОИЧА из БЕЛОЯРОВ. №1. 1566.08.18. – Люблін. Преложенье справы на комисыю земян земли Волынское Белостоцких з кн(я)зем бискупом луцкимъ о границы межи именьемъ Белостоцким и Торчином. Жыкгимонт Августъ, Божю м(и)л(о)стью корол полский, великий княз литовский, руский, пруский, жомоитский, мазовецкий, ифлянтский и иныхъ. Земяном земли Волынское Ванку, Олехну, Ивану, Матфею, Яцку, Грицку а Василю Белостоцкимъ. Прысылал до нас княз Януш Андрошевич, бискупъ луцкий и берес- тейский, о томъ, иж, дей, вы менуючи собе быти яко бы князь бискупъ [Лист 34] через границы стародавные, земли, поля, сеножат и дубровы ваши власные от именья вашого Белостоцкого до именя его костел- ного Торчина на себе забирати мелъ, и вам бы на тых же землях вамъ самым и людемъ вашымъ белостоцкимъ крывъды и шкоды от его ми- лости деяти мели одержали есте от его м(и)л(ости) и до всее капитулы костела головног(о) луцкого святое Тройцы. И с канцляреи нашое листы комисейные, взявши на то з руки своее и судями маршалъко нашого пана Михайла Ела Малынского, а земянина земли Волынское Григоря Федо- ровича Гулевича, и давши, дей, есте ему тые комисеи выеханю на оный кгрунтъ пенный, рокъ ознаймили, то естъ от поданя его м(и)л(ости) лис- тов комисейных за дванадцат недел, и тог(о) в листех наших докладаючи, где бы в томъ часе служба н(а)ша г(о)с(по)д(а)рьская и земъская военная зашла, тогды по роспущеню войска нашог(о) у дванадцати неделях, то пак есьмо с потребы Речи Посполитое перво сего пописъ войска нашого на день офярованя панны Марии преложили и на тотъ час у Креве всимъ станомъ становитесе есмо были росказали. Нижли, дей, вы не будучи, по- кол бы з оное службы нашое войско нашо вернулося и роспущоно было от поданя его милости листов нашых комисейных, у дванадцати неделях рокъ пилновати и судей своих выводити есте хотели (підкреслене мною – А. Б.). Где жъ кн(я)зь бискупъ луцкий ачколвекъ готовъ былъ в томъ часе для службъ нашых [Лист 34 об.] и Речи Посполитое его м(и)л(ости) яко раде нашой от нас лист ездчати не позволили, для чого княз бискупъ на тот рок тамъ з вами приняти не мог, мы тот рокъ, которий есте его м(и)л(ость) в томъ есе зложили от поданя комисеи за дванадцат недел, на сторо- ну отъложили и через листъ нашъ инъший рокъ вамъ ознаймить и зло-жить велели, то естъ по роспущеню войска нашог(о) оного у дванадцати неделяхъ, яко то и в комисеях наших описано естъ. Потомъ кгды, дей, тотъ рокъ по роспущенью войска с Трабъ у дванадцати неделяхъ припадал, ино и тот рокъ вамъ естъ листом нышимъ отречонъ. С тых причин же князь бискупъ на сойме прошломъ в Кленскомъ, будучи забавен при нас г(о)с(по)д(а)ри справами земъскими, на которомъ листе нашомъ зложонъ былъ вамъ рокъ вжо певный за оными комисеями первшими на кгрун- тех земляных стати по святе Великоднимъ прошлом у двухъ неделях, што вамъ на пен час дойти не могло. Кгды жъ за росказанемъ нашимъ г(о)с(по) д(а)рьским панове рада наша, их милость духовные и светские, княжа- та, панята и въсе рыцерство оного панства нашог(о) Великого князъства Литовского на съемъ Берестейский зездчали, на которомъ сойме и его ми- лост кн(я)зь бискупъ луцъкий был, и ачколвекъ его милостых причын помененых на онъ час на тот рок з вами [Лист 35] росправы приняти и на оный кгрунт пенный выехати не могъ, вед же мы, г(о)с(по)д(а)рь, хо- течи, абы на обей стороне межи вами справедливый розсудокъ стал, тот рокъ на иншый час преложили, то ест по выволоню сойму Берестейско- го в року теперешнем шестдесятъ шостомъ, недавно минулого, за шест недель, которий рокъ еще и тепер вамъ дойти не можеть, с тое причины и их милост панове рада н(а)ша, духовные и светские, будучи на сойме Берестейскомъ и маючи слухи о небеспечности от неприятеля нашого московского, всимъ вобец обывателемъ того панства нашог(о) Великог(о) князства Литовского через листы свои росказали на служъбу нашу г(о) с(по)д(а)рьскую земъскую военъную ехати, за чимъ его милост на тот кгрунт пенный выехати и росправы з вами приняти не можеть, и жадалъ нас кн(я)зь бискупъ за то, абыхмо и тотъ рокъ на инший час преложили. А так мы, г(о)с(по)д(а)рь, с причины помененое тот рокъ на иншый час, то естъ по роспущенью войска н(а)шого с теперешней службы нашое г(о)с(по)д(а)рьское и земъское военное, на которую в року тепер идучомъ шестдесятъ шостомъ ехати росказано за дванадъцат недел складанъ. На который рокъ комисаров н(а)ших водле першых листовъ наших не з руки его м(и)л(о)сти и не з руки вашое, одно з рамени нашог(о) г(о)с(по)д(а) ръского [Лист 35 об.] на тотъ кгрунтъ вашъ пенный вышлемъ и справедли- вость вамъ зъ его м(и)л(остью) вчинити кажемъ. А княз бискупъ повинен будет передъ тыми судями нашими на тотъ рокъ тепер от нас зложоный, на оный кгрунтъ самъ выехать и въ томъ ся вамъ водле права всправед- ливит. Вы бы о томъ ведаючи, на тот рокъ первший по выволаню со- йму Берестейского в шести неделях зложоный, на тотъ кгрунтъ вжо не выежъдчали и року того не пилновали. Але на тотъ рокъ в семъ листе нашомъ вамъ описаных и зложоных, пилни бы есте были. Писан у Люблине лет(а) Бож(его) нарож(енья) тисеча пятсот шестдесятъ шостого, м(е)с(я)ца августа 18 дня. Оригінал: Российский государственный архив древних актов. – Ф. 389. – Оп. 1. – Ед. хр. 47. – Л. 33 об.–35 об. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Б >