рід Біликів був дуже великим, за підрахунками В. Кривошеї, у ХVІІ ст. відбулося розгалуження цього роду на вісім відгалужень, серед найбільших гілок відзначимо Біликів (Біликовичів), Біликів–Ярмоличів та Біликів–Смоличів [8, c. 19]. Ще одне відгалуження цього роду – рід Штомів (Штомів–Біликів).

М. Александрович, Білики володіли чи не найдавнішою земельною власністю Остерського 

староства – адже с. Білики належали родові більше трьох століть [1, c. 37]. М. Грушевський згадував Біликів як один із родів остерського путного боярства [4, c. 283–284].

У 1560 р. Лукарівський ґрунт (знаходився 

між Остром та с. Олбіном) був підтверджений 

королівським ревізором Зайончковським за 

остерськими боярами Біликами [1, c. 25; 2, c. 37]. 

Білики отримали старостинське пожалування на 

Лукарівськи «остров» у Мотковській землі бояр 

Біликів – «заховуем спокойне владея», від старости 

Лаврина Ратомського, яке було підтверджене 

Сигізмундом ІІ Августом [14, aрк. 60–60зв].

12 червня 1596 р. Юрко Білик отримав на 

землі біля с. Носівка королівське підтвердження 

Сигізмунда ІІІ з умовою несення військової 

служби «конем» [1, c. 25; 2, c. 37]. У 1597 р. 

Ярема (Ярмола) Білик згаданий у королівському 

декреті – відповіді на скаргу остерських бояр та 

міщан на свавілля остерського старости Михайла 

Ратомського [11, c. 25]. Той самий Ярема Білик 

позивався на остерського старосту в 1604 р. [8, c. 

19; 18, s. 100].

Десь на зламі 80–90–рр. ХVI ст. с. Надинівка, 

що знаходилось майже на московському кордоні 

біля р. Смолінка до Десни, було віддано остерським 

старостою М. Ратомським шляхтичу Юрію 

Орловському та боярину Юрку Білику. Цікаво, що 

староста абсолютно чітко розрізняв їх соціальне 

становище – повноправного шляхтича називав 

Юрієм, а неповноправного боярина – Юрком [1, c. 

25; 2, c. 44].

Кінець ХVI – початок ХVIІ ст. характеризувався 

цілою низкою конфліктів з остерським старостою 

Михайлом Ратомським. Бажаючи підкорити 

собі остерських міщан та бояр той порушував їх 

права, примушував платити податки та відбувати 

служби. Остряни регулярно зверталися до 

королівської влади з проханнями захистити їх від 

старостинського свавілля, у свою чергу, староста 

мстився за це, намагаючись залякати скаржників.

5 квітня 1600 р. до короля Сигізмунда ІІІ 

звернулися остерські бояри Степан, Іван та 

Криштоф Біликови з іншими остерськими боярами. 

У своїй скарзі на остерського старосту Лавріна 

Ратомського вони зазначали, що отримали родову 

маєтність – Лукарівський «остров» у Мотковській землі, від Сигізмунда ІІ Августа та старости 

остерського Лавріна Ратомського [14, aрк. 60–60зв]

19 серпня 1602 р. був підписаний декрет між 

остерським старостою Михайлом Ратомським та 

боярами й міщанами остерськими, серед бояр були 

Микита, Стефан та Криштоф Біликови з синами

[14, aрк. 124зв–125].

14 січня 1604 р. у Кракові був підписаний 

декрет між остерським старостою М. Ратомським 

та остерськими боярами і міщанами «о бунты», 

інтереси острян представляв Ярмола (Ярема) 

Білик, який «поведали перед урядником» про 

старостинське свавілля, у тому числі конфіскації 

«маєтності, збіжжя, худоби та бджіл (бортей)» [11, 

c. 26; 15, aрк. 13–16].

Під час проведення королівської люстрації 

Остерського староства 1616 р. у володінні Біликів 

були «остров» та бір Лукашовські (чи Лукарівські). 

У матеріалах люстрації 1636 р. знаходимо імена 

Івана, Мишка та Стефана Біликів [18, s. 100, 212].

У 1646 р. бояри Білики підтверджували своє 

право на землю. У с. Білики на той час було 8 

«димів», однак землею вони володіли та обробляли 

спільно. На думку дослідника Остерщини 

О. Бузуна, не зважаючи на родинні зв’язки, вкупі 

Біликів тримали не родинні відносини, а обов’язок 

виконання повинностей чи «служби» [2, c.38]. А 

рід Біликів був дуже великим, за підрахунками 

В. Кривошеї, у ХVІІ ст. відбулося розгалуження 

цього роду на вісім відгалужень, серед найбільших 

гілок відзначимо Біликів (Біликовичів), Біликів–

Ярмоличів та Біликів–Смоличів [8, c. 19]. Ще одне 

відгалуження цього роду – рід Штомів (Штомів–

Біликів).

Постійні конфлікти з прийшлою польською 

аристократією та місцевою старостинською 

адміністрацією, а як наслідок – втрата земель та 

соціального статусу, привели остерське боярство 

в козацькі лави під час Національної революції 

українського народу середини XVIІ ст. Територія 

Остерського староства виявилась розподіленою 

між Остерською, Моровською, Козелецькою, 

Заворичською і Гоголівською сотнями Пере-

яславського полку, Слабинською сотнею 

Чернігівського та Броварською Київського полку. 

Короткий проміжок часу існував й Остерський 

полк.

Одними з перших покозачилися Іван та 

Михайло Білики (Біликовичі) [11, c. 29]. За даними 

В. Кривошеї, родина покозачилась у складі 

Козелецької сотні (Семен, Іван, Мисько). Згодом 

Іван Білик став сотником кобизьким. Поминальний 

ряд роду дозволяє встановити імена дружин Івана 

і Семена – Наталія і Марія. Вони мали синів 

Григорія, Мартина, Омеляна, Олексія, Григорія [8, 

c. 19; 9, c. 20].

3 березня 1656 р. Терех Туровченко, остерський 

«козакъ и обивателъ», взяв випис з книги 

Остерської ратуші для підтвердження свого права 

на володіння землею. У випису зазначалося, 

що маєтність Красна оранка, що знаходилась за 

річкою Остер, була придбана у Дмитра Рябця. У 

свою чергу Дмитро Рябець придбав цей лан ву 

Івана та Михайла Біликовичів «бившихъ бояръ 

королевскихъ Острицкихъ, а теперь козаковъ 

войска Его Царского Величества Запорожскаго 

славетнимъ панамъ козакамъ и мещанамъ старого 

города Остра» [1, c. 108–109; 2, c. 60, 106].

У січні 1662 р. наказним полковником 

остерським від гетьмана Якима Сомка був Богдан 

Білик–Смоловик [8, c. 19]. На Ніжинській раді 

1663 р. Богдан Смоловик був заарештований [3, c. 

196; 8, c. 19; 10, c. 150].

У 1694 р. мешканці «деревні» Білики, що 

відносилося до приходу церкви Св. Михайла 

в Острі («изстари прихожане михайловской 

церкви»), скаржились на козака Матвія Білика за 

віддачу громадської ниви священику цієї церкви 

(«громадской нивы отцу Федорови острянскому 

михайловскому»), стверджуючи, що це їх дідичне 

володіння, а церкві вона ніколи не належала

[13, c. 21].

У ХVIII ст. кількість представників як самої 

родини Біликів, так і її бокових гілок значно 

зростає. Землі основного роду були поділені вже 

між шістьма родинами. У 1749 р. дві сім’ї, що 

входили до складу двору з 6–ти сімейств, продали 

свою частку. На жаль, подробиці цієї угоди до 

нашого часу не дійшли. У 1766 р. дворів вже 

було десять, з них чотири були співвласницькими 

– на дві родини кожний [2, c. 38]. Розширюється 

і ареал розповсюдження цього роду. За ревізією 

1782 р., Терентій Трохимович Білик був занесений 

до козацького окладу с. Верхолісся (сучасний 

Корюківський район Чернігівської області) [5, aрк. 

138зв]. У 1793 р. ратманом Козелецької ратуші був 

Фома Білик, а щонайменше від 1796 р. він став 

бургомістром [16, aрк. 70, 91].

Представники роду Смоловиків–Біликів стали 

називати себе Смоловіками, втративши основу 

подвійного прізвища. Чимало Смоловиків мешкало 

у с. Семіполки та остерській окрузі. У Семіполках 

народився остерський староста Яків Смоловик 

– був наказним остерським сотником (1740 р.) та 

хорунжим Остерської сотні (? – 1746 – ?) [10, c. 

150, 151; 11, c. 35].

Петро Смоловик у 1758–1764 рр. був 

сотенним канцеляристом, у 1764–1769 рр. – 

писарем комісарського правління, 1769–1770 рр. 

– повітовим писарем, 1771–1781 рр. – писарем 

магістрату, 1781–1783 рр. сотенним отаманом, 

1782–1783 рр. – ратманом магістрату) [11, c. 36]. 

Очевидно, це він, у ранзі військового товариша 

в 1810 р. володів у передмісті Остра Друцькому 

винокурнею, яка виготовляла «горячее вино» для 

гуртового продажу [6, aрк. 45зв].

Смоловиковий гай був неподалік с. Семіполки у 

1767 р. У справі по обов’язкам селян с. Семіполки 

по відношенню до місцевої церкви та її священиків 

згаданий «сенокос в Смоловиковом гаю», із 

заявленою прибутковістю «на 50 копен» [13, c. 46].

Нащадки остерських бояр Штомів–Біликів 

у ХІХ ст. жили у с. Білики [1, c. 38]. Жило у селі 

й чимало представників роду Штом (Шкод). 

Наприклад, 8 січня 1827 р. у козаків «деревні» 

Білики Петра та Любові Штом народився син

Григорій. 24 жовтня того ж таки року, у козаків 

Федора та Марії Штом народилась донька 

Параскева [7, aрк. 20, 22зв].

1. Александрович, МН., 1881. ‘Остерский уезд. Вып.1. 

Историческое описание. Часть 1: До окончания смуты в 

Восточной Украине (1669 г.)’, К.: Типография Г. Т. Корчак–

Новицкого, 110 с.

2. Бузун, ОВ., 2010. ‘Історія Остерщини (нариси історії)’,

За ред. О. В. Ткаченко, Чернігів: Вид. журн. «Сіверянський 

літопис», 112 с.

3. Востоков, А., 1888. ‘Нежинская рада 1663 г.’, Киевская 

старина, №5, с.125–139.

4. Грушевський, МС., 1991. ‘Історія України–Руси: в 11 т., 

12 кн.’, Редкол.: П. С. Сохань (голова) та ін., К.: Наукова думка, 

Т.6, 1995, 680 с.

5. ‘Державний архів Чернігівської області’, Ф.86, Оп.1,

Спр.31, 754 арк.

6. Там само, Ф.128, Оп.1, Спр.833, 246 арк.

7. Там само, Ф.679, Оп.1, Спр.88, 795 арк.

8. Кривошея, В., 2008. ‘Козацька еліта в національній 

революції середини ХVІІ ст. (Гетьманат Юрія Хмельницького)’, 

Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних 

досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, К., Вип.39, с.7–36.

9. Кривошея, ВВ., 1998. ‘Українська козацька старшина. Ч.2. 

Синодики як джерело до козацько–старшинської генеалогії’, К.: 

ІПіЕД НАНУ, 83 с.

10. Кривошея, ВВ., Іржицький, ВЮ., 2009. ‘Українська 

козацька старшина Київського полку’, Гілея: Збірник наукових 

праць, Гол. ред. В. М. Вашкевич, К.: ВІР УАН, Вип.20, с.143–155.

11. Пенський, АГ., Лавренчук, ПЯ., 2011. ‘Остер – 

європейське місто’, Сіверський інститут регіональних 

досліджень; Ред. кол.: В. М. Бойко (голова ред.) [та ін.],

Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 88 с.

12. ‘Реєстр Війська Запорозького 1649 року. Транслітерація 

тексту’, 1995, Упорядники: О. В. Тодійчук (головний упорядник), 

В. В. Страшко, Р. І. Осташ, Р. В. Майборода, К.: Наукова 

думка, 592 с.

13. ‘Филарет. Остер и Остерский уезд. – Чернигов, 1863 

[Извлечения из: «Черниговские епархиальные известия», 1863, 

№1, с.38–48; №2, с.55–64; №5, с.217–228; №6, с.430–442; №7,

с.472–480; №8, с.495–512]’, 2011, Репринтне видання, Чернігів: 

Чернігівська ОУНБ ім. В. Г. Короленка, 83 с.

14. ‘Центральний державний історичний архів України у 

м. Київ’, КМФ. – 36, Оп1, Спр.202, 178 арк.

15. Там само, КМФ. – 36, Оп.1, Спр.204, 176 арк.

16. Там само, Ф.199, Оп.1, Спр.7, 120 арк.

17. Яковенко, НМ., 2008. ‘Українська шляхта з кінця ХІV 

до середини XVII ст. Волинь і Центральна Україна’, Вид. друге, 

перегл. і випр., К.: Критика, 472 с.

18. ‘Lustracya Dóbr króla JMci w województwach trzech: 

Podolskiem, Bracławskiein, Kijowskiemleżących’, 1877, 

Żródła Dziejowe. Т.5. Lustracye królewszczyzn ziem Ruskich 

Wołynia, Podola i Ukrainyz pierwszej połowy XVII wieku / wyd. 

A. Jabłonowski, Warszawa: Skład głowny w ksiegarni Gebethnera i 

Wolffa. Krakowskie–Przedmieście Nr 415, s.1–226, с.100.