БЕХИ герб Рогаля - овруцький боярський рід, родове гніздо - село Бехи (Беховичі) розташоване в 35 від Овруча, на лівому березі Уші. Ця місцевість є ізольованою зі сходу річкою Уж, з заходу «Дідківським» («Дедковским») болотом, із півночі та півдня струмками, які витікають із болота і впадають у річку. Ознаки топографічної відокремленості притаманні більшості слов’янських поселень Середнього Полісся, а особливо в середній течії р. Ужа [14, с. 95].Родові землі: Беховщина (Бехова земля). Перша згадка у 1521 , родоначальник Федір. Землі надав буцім-то кн. Володимир Олгердович. Толкачи і Шваби зберегли давню боярську форму свого призвища» [1, с. 22]. До цієї думки також схилялися Н. Теодорович [12, с.324], М. Грушевський [7, с. 264], П. Г .Клепатскій [10, с. 112] та сучасні дослідники О. О. Васянович [5, с. 57], В. Тимошенко [13, с. 56]. Наталія Яковенко в студіях, присвячених Заушким боярським родам, зазначила про їхнє татарське походження [17, с. 6]. Дослідниця об’єднала шляхетські сім’ї в п’ять патріархальних родів, що мали спільного предка із тюркським іменем. На думку Н. Яковенко родоначальниками більшості «заушан» були: Болсун, Булгак, Коркошка, Ущап та Крук [18, с. 225]. Ці клани за допомогою шлюбних зв’язків приєднав до себе «нове боярство», яке отримувало землю за вислугу на пустощах у цьому регіоні. Суто поліська специфіка замкненості побуту сприяла щільнішому згуртуванню «шляхетської околиці», яке підсилювалося зовнішньою загрозою [18, с. 225]. Таке припущення виглядає доволі цікавим, якщо врахувати і той факт що «заушани» тримали землю на «татарській службі». Остання включала в себе часті виїзди в степ із метою супроводу литовських послів до Кримського ханства [1, с. 41]. Також передбачала розвідувальні операції в степу, а хто краще за татар міг це зробити [10, с. 533]. За можливе тюркське походження «околичної» шляхти виступав К. Червяк [16, с. 18]. Дослідник вбачав оригінальні східні мотиви в орнаменті килимових виробів «околичної» шляхти [15, с. 38]. Бехів дослідниця віднесла до незначної групи: Чопи (Чоповські), Малковичі (Ходаковські), Шваби, Барановські та Костюшковичі, для яких не можливо простежити спорідненість у межах п’яти родових кланів [12, с. 225]. Проте, в регіоні прізвисько «татари» закріплено за бехівцями, яких сусіди окрім як «татари» не називають: «татари кажуть», «татарня». Такий погляд був поширений і на ХХ ст., про що пише К. Червяк [15, с. 38]. Також у Беха широко поширена легенда, що засновником села «оце тутечки де це на горе. Кажуть шо преший татарин построївся. Називався Бек. А у його було кокось і кокось синов. Т це з цих пошли люди, так це у нас Бех. А зразу був Бек а потом стали називать Бех». Бехи, як інші бояри «Заушшя» отримали свої наділи з умовою, за якою мали нести «службу ординську», повинні були при послах і гінцях господарських їздити до Орди [1, с. 41]. Крім того, вони повинні були в поході ставити намети для київського князя. «Слуги ординські» під час війни «при старості на службу господарську кінно і збройно їхати». А ще вони повинні були «підводи і провіант гінцям давати, а також воєводі київському, коли через Овруч ітиме: яловичину, вепра, курку з диму; овса і сіна в потребу» [1, с. 6]. Це дало можливість припустити О. Васяновичу, що бояри «Заушшя», являли собою щось на зразок особистої гвардії київського володаря [5, с. 57]. видана Василю Беху грамота від 8 серпня 1521 р., підтверджувала право спадкового володіння землею Беховщизною, та звільняла його і потомків від всяких повинностей, за виключенням земської військової служби конем [8, с. 42].«Земяни» підпорядковувались воєводі київському та звільнялись від повинностей замкових. Зокрема, воєвода київський Пронский Ф. Г. вимагає від держателя Овруцького замку Т. Халецького, «що не він, ні його наступники не вимагали до свого присуду Бехів і не чинили їм ні яких кривд» [8, с. 56]. Свідчення прийняття до родових общин не кровних родичів може бути поширення серед «околичної» шляхти подвійних прізвищ, зокрема Бехи-Казчуки. Процес декласації правобережної шляхти, що проходив більше як півстоліття, не оминув рід Бехів. Ці події висвітленні в працях В.Тимошенка [13] та Д. Бовуа [3], тому не будемо на них акцентувати увагу. Зазначимо, що Бехи зібрали докази свого дворянського походження, які склали 540 аркуші [8]. Проте за ними не було визнано дворянських прав і 1844 р. шляхтичі Бехи були переведені в стан міщан [8, с. 527]. Декласація правобережної шляхти, що проходила більше півстоліття, не оминула рід Бехів. Розпочалася вона із рапорта генерала О. Маслова до царя Миколи І від 5 грудня 1838 р., після ревізійної поїздки по Волинській губернії2 . У рапорті йшлося про «окличну» шляхту, яка живе з обробітку власної землі та не сплачує податків. Крім того, чиновник пише, що навколо Овруча є багато бідних шляхтичів, які живуть цілими селами (околицями). Не зважаючи на бідність, вони живуть гідно й чисто, крім тих, які мешкають по лісах у «курних хатах»3 . За даними волинського губернатора, довкола Овруча жило 32 родини Білошицьких з села Білошичів, 38 родин Болсуновських – довкола Болсунів, 33 родини Бехів – у Бехах, 27 Васьковичів – у Васьковичах.4Дворянське походження роду Бехів протягом року вивчала Центральна ревізійна комісія, проте не змогла прийняти рішення про декласацію. У 1842 р. справу було передано у Тимчасової Присутності Герольді, це фактично означало, що Комісія визнала законною легемітизацію Бехів або не заперечувала його дворянського права, але не мала повноважено самостійно прийняти рішення1 . У свою чергу Герольдія затвердила право лише за окремими, найбагатшими, представниками роду Бехів. Зокрема, в селі станом на 1912 р. населення складало 1533 особи православного віросповідання, десять з них значаться дворянами і тільки четверо із призвищем Бех (родина капітана у вітавці Сави Максимовича Беха)2 . Переважна більшість жителів Бехів була записані міщанами – 1362 особи, селяських родин Никончуків було 110 чоловік3 . С. 1-62. 3. Бовуа Д. Шляхтич, кріпак і ревізор. Польська шляхта між царизмом і українськими масами (1831 - 1863). / Д. Бовуа / пер. з франц. Зоя Борисюк. - К.: Інтел, 1996. - 416 с. 5. Васянович О. З минулого шляхти околичної Центрального Полісся / О. Васянович // Берегиня - К., 2004. - №3. - С. 55-65. 7. Грушевський М. Барская Околичная шляхта до к. ХУШ в. Этнографическш очеркъ / М. Грушевский // Кіевская старина. - К., 1897 - Т. LVII. - С. 260 - 277. 8. Дело Волынского дворянского депутатского собрания о дворянском происхождении рода Бехов // Державний архів Житомирської області. - Ф. 146, оп. 1, спр. 841, 540 арк. 10. Клепатский П. Очерки по истории киевской земли. Литовский период / П. Клепатский. - Одесса: «Техник», 1912. - 600 с. 11. Пономар Л. Іще недавно на землі Древлян / Л. Пономар // Українська культура. - К., 2002. - № 3. - С. 28-29. 12. Теодорович Н. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии / Н.Теодорович. - Почаев, 1888. - Т. 1. - 450 с. 13. Тимошенко В. У лещатах двоглавого орла (Овруцька околична шляхта ХІХ - на початок ХХ ст.) / В.Тимошенко // Українознавство. - К., 2009 - № 2. - С. 55-59. 14. Томашевський А. Населення Східної Волині (У - ХІІІ ст. н. е) (система заселення, екологія, господарство) / А. Томашевський. Дис. на здобуття ступення к.і.н. 07.00.06, археологія. - К., 1993. 15. Червяк К. Килимарство на Коростенщині / К.Червяк // Краєзнавство. - Харків, 1929 - № 3-10. - С. 19-40. 16. Червяк К. Шляхта околишня на Коростенщині / К. Червяк - Коростень, 1927.¬20 с. 17. Яковенко Н. Бояри-шляхта із Заушшя / Н. Яковенко // Старожитності. - К., 1991. - № 5. - С. 5-12. 18. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна) / Н. Яковенко - К.: Наукова думка, 1993. - 416 с.: іл. 2 Бовуа Даніель Шляхтич, кріпак і ревізор. Польська шляхта між царизмом і українськими масами (1831 – 1863). / пер. з франц. Зоя Борисюк. – К.: Інтел, 1996. – С. 171. 3 Там само. – С.172. 4 Там само. – С.173. 1 ДАЖО, ф.146, оп. 1, спр.841, арк. 427. 2 Там само, ф.1, оп. 352, спр. 59, арк 84. 3 Там само, ф.1, оп. 352, спр. 59, арк 84. Микола Бех (Київ), Історичний розвиток «околичної» шляхти села Бехи Коростенського району Житомирської області: формування соціально-культурних особливостей (XV - поч. XX ст.) І Федор Бех ІІ Василь Бехович боярин господарский і слуга ординський 1521. Арх. IV, 1, 22. Зазначенні документи не збереглися, але Беховщина (Бехівські землі) згадується в рішенні королівського суду від 2 жовтня 1599р. [12, с. 350]. Тз документів, представлених Єфимом Васильовичем, зазначається копія грамоти Сігізмунда Т від 8 серпня 1522 р., де надане право спадкового володіння землею «Беховщизною» [8, с. 42]. видана Василю Беху грамота від 8 серпня 1521 р., підтверджувала право спадкового володіння землею Беховщизною, та звільняла його і потомків від всяких повинностей, за виключенням земської військової служби конем [8, с. 42].«Земяни» підпорядковувались воєводі київському та звільнялись від повинностей замкових. Зокрема, воєвода київський Пронский Ф. Г. вимагає від держателя Овруцького замку Т. Халецького, «що не він, ні його наступники не вимагали до свого присуду Бехів і не чинили їм ні яких кривд» [8, с. 56]. за люстрацією Овруцького замку 1545 р. в с. Беховичі 2 дими, за якими закріплено дві служби: це сукупність обов’ язків, що лежать на тому чи іншому наділі, а також і сам наділ [10, с. 472].8. Дело Волынского дворянского депутатского собрания о дворянском происхождении рода Бехов // Державний архів Житомирської області. - Ф. 146, оп. 1, спр. 841, 540 арк. 10. Клепатский П. Очерки по истории киевской земли. Литовский период / П. Клепатский. - Одесса: «Техник», 1912. - 600 с. 12. Теодорович Н. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии / Н.Теодорович. - Почаев, 1888. - Т. 1. - 450 с. ІІ Федір Васильович [8, с. 449].8. Дело Волынского дворянского депутатского собрания о дворянском происхождении рода Бехов // Державний архів Житомирської області. - Ф. 146, оп. 1, спр. 841, 540 арк. Єфим Васильович 8. Дело Волынского дворянского депутатского собрания о дворянском происхождении рода Бехов // Державний архів Житомирської області. - Ф. 146, оп. 1, спр. 841, 540 арк. Родина Бехів перебувала у конфронтації з овруцькими старостами, про що вже згадувалося. Занотовані і родинні конфлікти: 23 жовтня 1636 р. датується апеляція Абрама Стефановича Беха на братів Павла, Федора і Мину Беха у справі про відібрання після їх батька і діда повода всіх прав і привілеїв на спільну Беховщину, привласнення цих грунтів і підданих беховських*. 28 вересня 1645 р. був вписний акт про те, що панам Бехам належить село Бехи вічно з грунтами†. 12 березня 1646 р. вони спочатку здали в оренду третину свого села власнику села Пашини пану Данилові Пашинському, а потім уступили йому на вічність цю частину‡. * НБУВ. – ІР. Ф. 1 – Ч. І, № 926. † Там само. – Ч. ІІ, № 830. ‡ Там само. – Ч. ІІ, № 1655. 1. Антонович В. Содержаніе актовъ объ околичной шляхте / В. Антонович // Архивъ Юго-западной Россіи. - Том Т - Часть - 4. Киевъ. Типографія Е.Федорова. 1897 г. - С. 1-62. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Б >