БЕХИ герб Рогаля - овруцький боярський рід, родове гніздо - село Бехи (Беховичі) розташоване в 35 від Овруча, на лівому березі Уші. Ця місцевість є ізольованою зі сходу річкою Уж, з заходу «Дідківським» («Дедковским») болотом, із півночі та півдня струмками, які витікають із болота і впадають у річку. Ознаки топографічної відокремленості притаманні більшості слов’янських поселень Середнього Полісся, а особливо в середній течії р. Ужа [14, с. 95].Родові землі: Беховщина (Бехова земля). Перша згадка у 1521 , родоначальник Федір. Землі надав буцім-то кн. Володимир Олгердович.

Важливим є питання етнічної приналежності засновника роду Бехів та інших шляхетських родів «Заушшя». Проте думки дослідників із цього питання розходяться. Антонович В. Б., який один із перших займався даною проблемою, зазначав що «оклична» шляхта походить від князівських дружинників часів Київської Русі [1, с. 20]. Також дослідник підкреслив той факт, «що деяки роди: Бехи, Булгаки, Закусили, Макаревичи,
Толкачи і Шваби зберегли давню боярську форму свого призвища» [1, с. 22]. До цієї думки також схилялися Н. Теодорович [12, с.324], М. Грушевський [7, с. 264], П. Г .Клепатскій [10, с. 112] та сучасні дослідники О. О. Васянович [5, с. 57], В. Тимошенко [13, с. 56]. Наталія Яковенко в студіях, присвячених Заушким боярським родам, зазначила про їхнє татарське походження [17, с. 6]. Дослідниця об’єднала шляхетські сім’ї в п’ять патріархальних родів, що мали спільного предка із тюркським іменем. На думку Н. Яковенко родоначальниками більшості «заушан» були: Болсун, Булгак, Коркошка, Ущап та Крук [18, с. 225]. Ці клани за допомогою шлюбних зв’язків приєднав до себе «нове боярство», яке отримувало землю за вислугу на пустощах у цьому регіоні. Суто поліська специфіка замкненості побуту сприяла щільнішому згуртуванню «шляхетської околиці», яке підсилювалося зовнішньою загрозою [18, с. 225]. Таке припущення виглядає доволі цікавим, якщо врахувати і той факт що «заушани» тримали землю на «татарській службі». Остання включала в себе часті виїзди в степ із метою супроводу литовських послів до Кримського ханства [1, с. 41]. Також передбачала розвідувальні операції в степу, а хто краще за татар міг це зробити [10, с. 533]. За можливе тюркське походження «околичної» шляхти виступав К. Червяк [16, с. 18]. Дослідник вбачав оригінальні східні мотиви в орнаменті килимових виробів «околичної» шляхти [15, с. 38].
Бехів дослідниця віднесла до незначної групи: Чопи (Чоповські), Малковичі (Ходаковські), Шваби, Барановські та Костюшковичі, для яких не можливо простежити спорідненість у межах п’яти родових кланів [12, с. 225]. Проте, в регіоні прізвисько «татари» закріплено за бехівцями, яких сусіди окрім як «татари» не називають: «татари кажуть», «татарня». Такий погляд був поширений і на ХХ ст., про що пише К. Червяк [15, с. 38]. Також у Беха широко поширена легенда, що засновником села «оце тутечки де це на горе. Кажуть шо преший татарин построївся. Називався Бек. А у його було кокось і кокось синов. Т це з цих пошли люди, так це у нас Бех. А зразу був Бек а потом стали називать Бех».
Бехи, як інші бояри «Заушшя» отримали свої наділи з умовою, за якою мали нести «службу ординську», повинні були при послах і гінцях господарських їздити до Орди [1, с. 41]. Крім того, вони повинні були в поході ставити намети для київського князя. «Слуги ординські» під час війни «при старості на службу господарську кінно і збройно їхати». А ще вони повинні були «підводи і провіант гінцям давати, а також воєводі київському, коли через Овруч ітиме: яловичину, вепра, курку з диму; овса і сіна в потребу» [1, с. 6]. Це дало можливість припустити О. Васяновичу, що бояри «Заушшя», являли собою щось на зразок особистої гвардії київського володаря [5, с. 57].
видана Василю Беху грамота від 8 серпня 1521 р., підтверджувала право спадкового володіння землею Беховщизною, та звільняла його і потомків від всяких повинностей, за виключенням земської військової служби конем [8, с. 42].«Земяни» підпорядковувались воєводі київському та звільнялись від повинностей замкових. Зокрема, воєвода київський Пронский Ф. Г. вимагає від держателя Овруцького замку Т. Халецького, «що не він, ні його наступники не вимагали до свого присуду Бехів і не чинили їм ні яких кривд» [8, с. 56].
Свідчення прийняття до родових общин не кровних родичів може бути поширення серед «околичної» шляхти подвійних прізвищ, зокрема Бехи-Казчуки.
Процес декласації правобережної шляхти, що проходив більше як півстоліття, не оминув рід Бехів. Ці події висвітленні в працях В.Тимошенка [13] та Д. Бовуа [3], тому не будемо на них акцентувати увагу. Зазначимо, що Бехи зібрали докази свого дворянського походження, які склали 540 аркуші [8]. Проте за ними не було визнано дворянських прав і 1844 р. шляхтичі Бехи були переведені в стан міщан [8, с. 527].

Микола Бех (Київ), Історичний розвиток «околичної» шляхти села Бехи Коростенського району Житомирської області: формування соціально-культурних особливостей (XV - поч. XX ст.)боярин господарский і слуга ординський 1521. Арх. IV, 1, 22. Зазначенні документи не збереглися, але Беховщина (Бехівські землі) згадується в рішенні королівського суду від 2 жовтня 1599р. [12, с. 350]. Тз документів, представлених Єфимом Васильовичем, зазначається копія грамоти Сігізмунда Т від 8 серпня 1522 р., де надане право спадкового володіння землею «Беховщизною» [8, с. 42]. видана Василю Беху грамота від 8 серпня 1521 р., підтверджувала право спадкового володіння землею Беховщизною, та звільняла його і потомків від всяких повинностей, за виключенням земської військової служби конем [8, с. 42].«Земяни» підпорядковувались воєводі київському та звільнялись від повинностей замкових. Зокрема, воєвода київський Пронский Ф. Г. вимагає від держателя Овруцького замку Т. Халецького, «що не він, ні його наступники не вимагали до свого присуду Бехів і не чинили їм ні яких кривд» [8, с. 56]. за люстрацією Овруцького замку 1545 р. в с. Беховичі 2 дими, за якими закріплено дві служби: це сукупність обов’ язків, що лежать на тому чи іншому наділі, а також і сам наділ [10, с. 472].