 ЯНЧИНСЬКI.   Янчинський Івашко, земянин волинський: Печатка від 1477 р.:Джерела:BCz, Perg. 1278. 1477. I. Загальна характеристика та походження роду . ЯНЧИНСЬКI — панський рід галицького походження представники якого десь у середині XV ст. переселилися на Волинь [1]. Gniazdo: z Janczyna w ziemi lwowskiej, pisali się: z Pawłowic, ze Złoczkowa. 1. Herbarz Polski. Część I: Wiadomości historyczno-genealogiczne... — 1905. —Т. VIII. — S. 182-183. Генеалогічний родовiд та бiограми . I Олешко Янчинський в 1388 році пан Олешко Янчинський став у Львові свідком продажу Глібом Дворсковичом села Коростно51) 51 Молдован А.М. Пять новонайденных украинских грамот конца XIV — начала XV в. // Лингвистическое источниковедение и история русского языка. — М., 2000. — С. 265. II 1. Iвашко Iwaszko Janczyński na sądach w Przemyślu 1423 r. (AGZ. XIII). Bohdan ze Złoczkowa, ma sprawę we Lwowie 1442 r., a we Włodzimierzu 1470 r. Żonaty z Teklą Strzeczonówną z Zolczowa, która 1442 r. pokwitowała brata z ojcowizny За это документами 1437, 1441 років власниками Золочівського двора є Янчинські, а в 1442-1467 роках він записаний як “villa regia” – королівський маєток. Н.Космолінська припускає, що “литовська шляхта, яка володіла Золочівським двором, після переходу цієї частини Русі від Литви до Польщі не попросила підтвердження на свій маєток у нової влади” [3; с. 22]. Ці свої припущення авторка робить з “Akta grodzkie i ziemskie” від 1442 року, коли під час позову за володіння Золочівським двором його тогочасний власник Янчинський не міг представити відповідних паперів на підтвердження своїх прав. У 1442 році король Польщі Владислав ІІІ Варненчик надає титул графа Єжі Струмило, а також передає йому свій двір Золочів у землі Руській, в окрузі Львівському. Космолінська Наталія. “Вілла Золчов”, звана дворищем… // Галицька брама. – Січень – лютий 2007. – №1-2 (145-146). – С. 22-23. Павло Янчинський (1427) III 2/1. IV Iвашко (1477) Iwan, 1496 r. ziemianin wołyński, 1502 r. chorąży włodzimierski, 26 червня 1496 року Івашко Янчинський засвідчив продаж села князем Юрієм Васильовичем Заславським — як зем'янин Волинської землі, а 11 серпня 1502 р. брав участь у маєтковому поділі князів Сангушків — вже як володимирський хорунжий53.
53 Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie / Wyd. Z.L. Radzimiński, P. Skobielski, B. Gorczak. — Lwów, 1887. — Т. 1:1366-1506. — S. 62 (LXVI), 147 (CXLVII). V Грицько Іванович Янчинський (1517 р.) свідок в продажному листі Богдана Боговитиновича2 князю Василю Михайловичу Сангушковичу Кошерському за 250 кіп грошів маєток Сомин у Володимирському повіті, а також фільварок Хмільник AGAD. ZDPerg. — Dz. X. — Sygn. 4791. — K. 1. У 1536 р. Ф.А. Сангушко купив в братів Андрія, Яна і Тихна Івановичів Янчинських близьке до Локач с. Крухеничі, після чого в ньогІ АНо виникли межові непорозуміння з братом вищезгаданих – Григорієм Івановичем Янчинським, який названий отчичем сіл Павловичі і Війниця (Уймиця). Отже першим власником Війниці, якого знаємо на ім’я, був на шляхтич Іван Янчинський, батько Григорія та його братів. Володіння Війницею Г.І. Янчинським підтверджено в переліку нововстановлених з часів правління великого литовського князя Олександра волинських мит. Там, зокрема, вказано, що дорогою у напрямку до Любліна неправомірно у «Вуимицы Грицко Янчинский по полгроша на обедве руцѣ берет», тобто стягує з купців мито в обох напрямках. У 1545 р. у поборі мита Янчинському було відмовлено. Вперше у володінні князів Сангушок Війниця, чи принаймні її частина, згадана під 1550 р. Цього року син Григорія Янчинського Іван визнає, що після розподілу з рідними братами Грицьком і Аврамом Григоровичами Янчинськими володіє третьою частиною в Павловичах та Війниці і цією часткою маєтності обмінюється з князем Дмитром Федоровичем Сангушковичем. Тихно Іванович Василь (Ян) Іванович Янчинський Bazyli v. Jan, dziedziczył 1530 r. na Turopinie (Arch. Sang.). Андрій (Андріяс) Іванович Янчинський V Іван Грицькович zamienił dobra z Sanguszką 1550 r. (Arch. I. Z. Ros. I; Arch. Sang. III i IV; Rew. z. Włodz.).Шляхтич-повітник Петро Загоровський подарував (1572 р.) своєму небожеві Iванові Янчинському Кошелинський хутір у селі Суск28. ЦДIАУК– Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 13. – Арк. 310 зв. Грицько Григорович Янчинський Абрам Григорович Янчинський Марина Василівна54
(ЛННБ, відділ рукописів, ф. 5, спр. 7444, ч. IV, с. 151, 152, 248; Herbarz Polski.Część I: Wiadomości historyczno-genealogiczne... — 1908. — Т. VIII. — S. 156). Документа Брацлавського воєводства... — С. 178-179. Богдан Андрiйович Янчинський фігурує серед землевласників Брацлавського повіту, котрі в 1569 р. присягали королівському комісару (Документи Брацлавського воєводства... — С. 158). Федора Андріясовна
VI Іван Богданович Jan Bohdanowicz zastawił 1580 r. część Kalnika Bajbuzie. Ярош Богданович Олександра Богданівна Наприкінці XVI — на початку XVII ст. селами Кальник, Цибулів, Хрінівка та іншими на Брацлавщині володіли або висували права на них й інші нащадки Андріяса Янчинського56: його донька Федора (дружина Михайла Кустицького), онуки Іван і Ярош Богдановичі та онука Олександра Богданівна (першим шлюбом за Михайлом Остроухом, другим — за Павлом Плоським), а також їх діти й потомки. 56 Документи Брацлавського воєводства... — С. 721-733, № 307-312.
VII Андрій Іванович Янчинський Іван Янчинський у 1569 р. був урядником господарського маршалка Петра Богдановича Загоровського (брата Олехна Богдановича) в селі Суськ Луцького поін апевне, її частиною маєтків управляв керуючий (часто назив. губернатором), який не був здатний організувати належний захист її “отчини й дідизни” від “обопільних сусідських кривд і збитків немалих у різних речах і пожитків”37. Марина Василівна та її сини, Іван і Петро Гавриловичі Яковицькі, 30 жовтня 1571 р. звернулись до Володимирського гродського підстарости Михайла Павловича з проханням передати в опіку маєтності її приятелю підстарості Вінницькому Борису Івановичу Сові “з усіма платами, прибутками і пожитками моїми, що на мене і на синів моїх з тих маєтностей з частини моєї приходять”38. Він, маючи можливість і силу боронити її маєтності, міг забезпечити їх існування. За дев’ять років, які минули після попереднього звернення до гродського суду Марини Янчинської, відбулися суттєві зміни в родині власників села Кальника. Брат Марини, Богдан Васильович, мабуть, помер і в соціальну діяльність включився його син Іван Богданович та молодший його брат Ярош. Та й у самої Марини відбулись зміни. Вона, мабуть, була одружена вдруге з якимось Байбузою. У них був син Григорій, який займав посаду писаря брацлавського гродського уряду. Ось між двоюрідними братами на початку 80-х років цього ж століття з новою силою розгорілось бажання розв’язати “гордіїв вузол” – остаточно розділити кальницькі маєтності між сім’ями. Дітям необхідно було владнати виплату боргу, щоб приступити до законного розподілу майна. 10 лютого 1580 року Іван Богданович Янчинський розповів усно й надав листа князю Федору Кунцевичу за відсутності у Володимирі підстарости володимирського Олександра Кунцевича, який прийняв його й записав до книги гродської. Розпочався розгляд судової справи. У листі Іван Богданович Янчинський просив “оголосити тим кому потрібно знати”, що його небіжчик батько Богдан Янчинський ще будучи живим взяв у борг 20 кіп злотих литовських у своєї сестри Марини Байбузової, заставив їй “все, з полями, з сіножатями, з дубравами, з пущами, з ловами, з бобровими гонами, ставами, ставищами”39 надавши їй право ними користуватись. Ці гроші він віддав Григорію Байбузі. Маючи потребу в грошах, він власноручно зайняв у нього ще сто кіп литовських злотих, які розділив із своїм рідним братом Ярошем під заставу маєтностей в Кальнику, Цибульові, Паріївці і Скоморошках*. Гроші були витрачені, а щоб їх повернути Іван Богданович радив своєму рідному братові, не чекаючи його частки, розплатитися з Григорієм Байбузою. Розуміючи, що повернути борг він зараз не зуміє, прохає перенести цей борг, у випадку свого одруження або смерті на його спадкоємців. Він застерігав їх, що повернення частки маєтностей в Кальнику йому або його спадкоємцям можливе тільки по виплаті боргу і тих збитків, які висуне Григорій Байбуза. Цей лист, написаний 29 лютого 1580 р. власноручно Іваном Богдановичем, засвідчили “Богдан Костюшкович Хоболтовський, суддя земський повіту Володимирського, пан Петро Костюшкович Хоболтовський і пан Давид Михайлович Яковицький”40З документів 90-х років ХVІ ст. виявляється, що Кальником володіли чотири власники. Це діти і внуки Василя Янчинського: Марина, Богдан, Андріяс, а ім’я четвертого поки що не встановлено. Син Марини, Григорій Байбуза, був писарем брацлавського гродського уряду, а пізніше – писарем вінницького гродського уряду. Інші внуки Василя залишались звичайними власниками маєтків. 1 січня 1599 р. у Кустичах* Федора Андріясівна Янчинська та її чоловік Михайло Кустицький внесли до Вінницького земського суду протест про несправедливий позов брацлавського воєводи і кременецького старости князя Януша Збаразького до її брата Яроша Янчинського за те, що він немовби не подав до цього суду записів і різних документів на ці маєтки про продаж четвертої частини Кальника, Паріївки, Цибульова і Скоморошків. 12 січня того ж року цю апеляцію взяв до розгляду вінницький земський суд. Суд у складі судді Семена Ободенського, підсудді Михайла Ласки і судового урядника виявив, що в 1592 р. Януш Янчинський продав свою четверту частину кальницьких маєтностей своїй рідній сестрі Олександрі Богданівні (прізвище чоловіка – Плоський) за 2000 кіп литовських грошів у вічне користування “з дворами, з будівлями двірськими і селищами, з підданими тяглими, огородниками і з підсусідками, з боярами, з чиншовиками, даниною і подачками всякими і кожною землею, ораною і неораною, з полями, сіножатями, з огородами, з виноградниками, з садами, дібровами, запустами, з борами, з гаями, з ловами, з лісами і з форостом зарослим**, з ріками, з гонами бобровими, з річками, з криницями, з болотами, з ставами, озерами і сажалками, з млинами і з висилками...41”. “Любима сестра” Яроша Олександра Павлова-Плоська, додавши придбану в нього четверту частину Кальника і маючи власну четвертину, стала володіти половиною кальницьких маєтностей. 15 січня 1599 р. від імені короля Сігізмунда ІІІ Луцький земський суд*** викликав на слухання Яроша Янчинського, за те, що він, продавши свою частку маєтностей Кальника, не подав відповідних документів до цієї установи. Суддею було призначено Федора Чаплина Шпановського, підсуддею Івана Хренницького. На судовому процесі Ярош Янчинський визнав, що позов є справедливим. Суд вирішив, щоб він вніс документи про продаж Кальника в книги суду і заплатив своїй сестрі Олександрі 14 гривень “шкод” (збитків). “А як пан Янчинський чотирнадцять гривень вини зараз нам суду, і стороні заплатив і лист на продажу, перед нами поклавши до книги добровільно признавши і усвідомив, і записати дав”42 22 січня цього ж року подібний запис у луцьку земську книгу вписав і Андрій Іванович Янчинський про те, що він продав своїй двоюрідній сестрі Олександрі Богданівні Павловій-Плоській (Янчинській) за 2000 кіп литовських грошей свою частину маєтностей у Кальнику43. Цей документ засвідчили Іван Чаплин Шпановський, каштелян київський, Федір Чаплин, суддя луцького земського суду, Хвилин Бокій Пєчихвостський. Було розв’язано також конфлікт між вінницьким гродським писарем Григорієм Байбузою та братом його дружини Ярошем Янчинським. Останній, як свідчить лист першого до суду, повернув йому за себе й Івана Янчинського заставну суму грошей за землю44. Ярош Янчинський вступив у права власника своєю частиною кальницьких маєтностей, що відкрило йому можливість вільно нею розпоряджатись, в тому числі й продавати. Цим правом він скористався в повному обсязі. На початку ХVІІ ст. боротьба між спадкоємцями Янчинського і Анною та Яхимом Корецькими за землі розгорілась з новою силою. У 17 декретах і позовах, наведених у своїх працях Олександром Яблоновським, відчувається боротьба “не на життя, а насмерть”. Князь зі своєю дружиною вирішили за будь-яку ціну заволодіти Кальником й іншими селами цієї волості. Про це свідчать документи, про які піде мова нижче. 18 липня 1600 р. Семен Ободенський, який був у цей час брацлавським земським суддею, звернувся з позовом до кн. Яхима Корецького та його дружини Анни. Позивач звинувачував князя тому, що він 13 липня того ж року “наслав пана Богуфала, свого урядника губинського, з чималим почтом, у вигляді кількох десятків чоловіків”45 на його третю частину кальницької землі, якою він володів “довічним правом від пана Івана Яковицького й спокійно упродовж тривалого часу тримав й ніхто туди ніколи не вступав”, збирав з неї “доходи, плати й вигоди”. З метою покращення обробітку землі Семен розпорядився поставити два стовпи, на яких були написані заклики до людей селитись на слободу. Ці стовпи й знищили князівські слуги і вибили насильно з його димів усі доходи й плати46. Суд ухвалив: князю повернути Семену Ободенському незаконно взяті доходи, відновити стовпи-зазивали і повернути незаконно захоплену землю. Вельможні князі відмовились визнати рішення суду й продовжували утримувати землю Семена, як свою власну. Того ж 13 липня 1600 р. між княгинею Анною Корецькою і житомирським підстаростою Павлом Плоським та його дружиною Олександрою Янчинською в судовому порядку було оформлено ще один позов щодо “виданих привілеїв на маєтності позвані у воєводстві Брацлавському, що знаходяться: сіл Кальника, Паріївки, Цибульова і Скоморошків перед тим проданих”47. Судові позови в роду Янчинських (Ободенських) продовжувались і навесні 1602 р. Так, 24 квітня 1602 р.48 суддя Брацлавського земського суду подав скаргу на князя Яхима Корецького і його дружину Анну, з роду Ходкевичів, за те, що їхні піддані витіснили його з володінь третьою частиною Кальника, за знищення двох стовпів із закликами селитись тут бажаючим на слободі49. 22 квітня того ж року кальницькі землі були ще кілька разів предметом тяжб між Яном Янчинським і кн. Збаразьким щодо продажу їх частини. Проте слідство не відбулося. В цей день був оприлюднений “маніфест підгороденських черещ Яна Ветерського, про справу щодо позовів кн. Яхима Корецького” стосовно розподілу Кальницьких земель50 . 15 травня 1602 р. Павло Плоський знову звинуватив кн. Яхима Корецького, який не виконав рішення якогось попереднього декрету щодо маєтків Кальника, Цибульова, Паріївки і Скоморошків про надання йому документів щодо “навіки проданих” цих маєтків51. Тільки 12 травня 1605 р. Григорій Байбуза отримав “контракти продажу” кальницьких маєтносткй, що “записані на Анну кн. Корецьку”52. Низка документів розкривають важливий соціальний аспект селянського життя як втечі від одного власника до іншого. Власники прагнули інколи розв’язувати це питання в судовому порядку. Про це свідчить позов княгині Санґушкової від 17 травня 1606 р. до кн. Яхима Корецького з вимогою повернути “підданих позивачки з сіл Тростянця”, які втекли із своїми дружинами до Кальницького маєтку князя53. 22 квітня 1605 р. у Вінниці Семен Ободенський знову подав скаргу на княгиню Анну Корецьку, про те, що вона не повернула йому захоплену ще п’ять років тому одну третину маєтностей Кальника. 8 червня 1605 р. Віницький земський суд у складі судделегата Олекси Дяківського і підсудді Михайла Ласки виявили, що княгиня та її чоловік Яхим силою заволоділи частиною села, чим завдають великої шкоди власнику, не відновили закличний стовп з оголошенням про можливість заселення вільних земель. Суд закликав княгиню для поділу “в тому помістю Кальнику і шкоди минулі” повернути54 . На “ґрунтах Кальницьких, в урочищі, прозваному Дідовкою” шляхетний пан Федір Шандировський “наїхав” на підкоморія і королівського секретаря ж Лавріна Пісочинського. Останній 27 березня 1604 р. подав до Вінницького гродського суду позов, в якому скаржився, що, коли його підданий жорницький Ясько Даниленко їхав 5 січня цього року у господарських справах на нього “безпричинно” напали і пограбували його статок: “коня, масті пегої, який коштує кіп двадцять грошів литовських, сани й інші сани, які приводив, і з хомутом і з другим, все то коштувало копу гріш литовських; на тих санях тоді було четверть житньої муки, купленої за золотий плоский, і пшона четверть за пів копи грошів, хлібин п’ять, кожна хлібина коштувала по грошу, полот солонини, яка коштувала сорок грошів литовських, свиняче сало, вартувало пів копи грошів литовських, двоє свиних поребр, кожне з яких коштувало по три гроші, солі сто сирців, купленої за чотири гроші, ложник новий, коштував трьох золотих польських, рядно, коштувало копи грошей, сокиру, куплену за п’ятнадцять грошів. То все, що вище перераховане, в. м., пан Шандировський, пограбувавши, до дому свого, села Тростянця, припровадив і на свій пожиток привласнив...” 55 . Інший приклад шляхетського свавілля розкриває декрет Вінницького гродського суду від 23 вересня 1605 р. у справі скарги Романа, Олександра, Настасії і Марушки Кустицьких – синів і дочок Федори Андріївни Кустицької (Янчинської) про загарбання у їхній частині Кальницького маєтку 100 вепрів, Адамом Богуфалом, довіреною особою князя Корецького56 . 28 січня 1606 р. Олександр Янчинський перед намісником підстарости Луцького Султаном Васьковичем у Луцькому гродському судді розповів, що домовився з княгинею Анною Корецькою (Ходкевич) про виділення його частин кальницьких маєтностей. Для остаточного вирішення цього питання його запросили приїхати до Корця. Під час розмови з чоловіком княгині виявилось, що він не знає про домовленість княгині й Олександра й доцільність розв’язати це спірне питання57 і відмовився задовольнити вимогу Олександра Янчинського. Ще одну спробу вирішити судову тяганину про спадок у травні 1606 р. зробив Семен Ободенський у Вінницькому земському суді, подавши скаргу на незаконне володіння більшою частиною кальницького маєтку княгинею Анною Корецькою. Суд у складі депутатів головного трибуналу з усіх воєводств Корони Польської відхилив його позов, вважаючи, що він не врахував інтересів інших співвласників цього маєтку: Адама Ханського, Михайла Селянського, Яроша Чернявського, Івана, Андрія і Фрідріха Підгороденських, Яна Підгороденського – онука Анни Сукгоцької, Григора, Михайла, Лазаря, Яроша, Яна Тура58 . Судові позови Янчинських один до одного, як і подібна тяганина з княгинею Анною Корецькою, є яскравим свідченням шляхетського свавілля, панування принципу сили, боротьби за українську землю. Показова шляхетність земельних феодалів зникала, як тільки в їхніх стосунках виникав особистий інтерес. Часто широко вживались насильницькі озброєні напади шляхтича на свого сусіда, захоплення його статків, зневага до діяльності окремої особистості феодального суспільства. З початку ХVІ ст. Кальником володіли волинські Янчинські. Один із них, Івашко, залишив свої маєтності дочці Марині, яку ще називали “Кальничанкою”. Вона одружилась із своїм родичем Єжі Янчинським. У 1608 р. її син Олександр Янчинський продав свою частину Кальника княгині Анні Іоахімівні Корецькій з роду Ходкевичів59, яка, вірогідно, відбудувала замок* після його спустошення у 1613 р.60 Пізніше цю купчу будуть оскаржувати інші спадкоємці Марини “Кальничанки”, мотивуючи свою вимогу тим, що, коли відбувалась купівля-продаж цієї частини села, в роду Янчинських були малолітні діти61. В такому разі закон забороняв відчуження маєтку. Судове змагання трохи стихло, оскільки Кальник у 1612 р. був знищений кримськими татарами, і перетворився на “пусте урочище”. Пізніше вінницький суд “виділить справедливу частку кожному із спадкоємців”, але не визначить точних меж володінь, чим залишить підстави для подальших судових розглядів62 . Мабуть, князі. 37 Документи Брацлавського воєводства 1566–1609 років / Упорядники Микола Крикун, Олексій Піддубняк. –С. 179. 38 Документи Брацлавського воєводства 1566–1609 років / Упорядники Микола Крикун, Олексій Піддубняк. – С. 179. 39 Там само. – С. 257. * В цих села також були частки маєтностей Василя Янчинського. Далі у тексті ми будемо говорити тільки про їх кальницьку частку, розуміючи, що конкретні частки Янчинських були й в інших названих населених пунктах. 40 Документи Брацлавського воєводства 1566–1609 років – С. 259; ЦДІАУ. – Ф. 28. – Оп. 1. – Спр. 13. – Арк. 13 зв.–15. * с. Кустичі – маєтность чоловіка Олександри Богданівни Михайла Кустицького. ** Молода лісова поросль, яку власник дозволяв рубати для опалення садиб. 41 Документи Брацлавського воєводства 1566–1609 років / Упорядники Микола Крикун, Олексій Піддубняк. – С. 728–729; ЦДІАУ. – Ф. 26. – Оп. 1. – Спр. 13. – Арк. 190 – 193 зв. *** Земський суд – орган виборного шляхетського судочинства на території певних повітів, земель чи воєводств. 42 Документи Брацлавського воєводства 1566–1609 років / Упорядники Микола Крикун, Олексій Піддубняк. – С. 733. 43 Там само; ЦДІАУ. – Ф. 26. – Оп. 1. – Спр 13. – Арк. 472–475 зв. 44 Документи Брацлавського воєводства 1566–1609 років. – С. 755–756. 45 Декрет коронного трибуналу в справі за скаргою брацлавського земського судді Семена Ободенського //. Там само. – С. 808. 46 Там само. 47 Jablonowski Aleksandr. Zrodla Dziejoe. – Tom. ХХІ. Polska ХVІ wieku Pod wzgledem Geograficzno statystycznm – Tom Х. Ziemie puskie Urraina – Warzawa, 1894. – С. 43. 48 Декрет коронного трибуналу в справі за скаргою брацлавського земського судді Семена Ободенського // Там само. – С. 808–809. 49 Там само. 50 Jablonowski Aleksandr. Zrodla Dziejoe. – Tom. ХХІ. Polska ХVІ wieku Pod wzgledem Geograficzno statystycznm – Tom Х. Ziemie puskie Urraina – Warzawa, 1894. – С. 422. 51 Там само. – S. 450. 52 Там само. – S. 521. 53 Там само. – S. 523. 54 Документи Брацлавського воєводства 1566–1609 років. – Там само. – С. 945–948. 55 Jablonowski Aleksandr. Zrodla Dziejoe. – Tom. ХХІ. Polska ХVІ wieku Pod wzgledem Geograficzno statystycznm – Tom Х. Ziemie puskie Urraina – Warzawa, 1894. – С. 880. 56 Там само. – С. 969–970 57 Там само. – С. 1006–1607. 58 Документи Брацлавського воєводства 1566–1609 років / Упорядники Микола Крикун, Олексій Піддубняк. – С. 1028–1209. 61 Edw. Rul. Kalnik. – S. 704. 62 Там само. Aleksander i Andrzej Iwanowicze, sprzedali 1584 r. część swą Kruchenic Sanguszce. Eliasz, Mikołaj i Maryna Fedorowa Sosnowska, rodzeństwo, 1631 r. (Teka W. Rulikowskiego). Tomasz, archidyakon katolicki chełmski 1612 r. (Akta XXIII). |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Я >