ЯРМОЛИНСЬКІ (Jarmoliński) - шляхетська родина герба “Корчак” хорватського походження. З’явилася на початку XV ст. у Подільському воєводстві, де Владислав Ягайло надав їй село Ярмолинці [Boniecki A. Herbarz Polski. Т. XIV. S. 242.].
Геральдично-генеалогічна традиція, зафіксована у гербовнику Шимона Окольського, приписує цьому Ходкові хорватське походження: Chodko Croata de genere Despotorum primus Iarmolinski venit in Regnum Polon. Vladislaolagel lagel. regnante... (Ходко хорват з роду Деспотів перший Ярмолинський за правління Владислава Яґайла прийшов до Польського королівства...)1. Принаймні у попередника Окольського Бартоша Папроцького про родину Ярмолинських маємо лише коротеньку згадку: «Jarmolińskich dom starodawny і znaczny,
był Agis Jarmoliński wieku mego mężem sławnym, który często pogany gramiał, a znacznie, jakoś czytał wyżej przy książętach ruskich, potem w historyi szerzej czyta będziemy»1 2. Власне, кого мав на увазі Папроцький, сказати важко, адже з таким іменем у середині та другій половині XV I ст. подільські Ярмолинські не фіксуються. Ярмолинські належали до гербового братства Корчак, що може більше свідчити про їхнє руське коріння. Яскравим свідченням можуть слугувати імена перших поколінь родини: Ходко, Олехно, Федір.
1 Okolski S. Orbis Polonus. - T .L - Cracoviae 1 6 4 1 . - P .44 4 .
2 Paprocki В. Herby rycerstwa polskiego / W yd. K . J. Turowski. - Kraków, 1858. - S. 690
Родовымъ гнѣздомъ ихъ было с. Ярмолинцы (у верховьевъ Ушицы), на которое ихъ родоначальник Ходко получилъ дѣдичное пожалованіе въ 1407 г. Отже, своє прізвище Ярмолинські отримали від уже наявного на той час поселениях. Можливо, цим документом король зафіксував і тогочасний стан
посідання, тобто Ходко вже був власником або засновником цього села. Въ пол. ХУІ в. одна вѣтвь Ярмолинскихъ получаетъ прозвище Сутковскихъ отъ Сутковецъ (на Ушиицѣ, ок. Ярмолинецъ).
Въ Ровщинѣ Ярмолинскіе владѣли Гермаками, которые нріобрѣли, вѣроятно, или у Урбановича, или у кого-либо изъ позднѣйшихъ польскихъ владѣльцевъ, когда— неизвѣстно, но во всякомъ случаѣ—до 1518 г., когда была имъ выдана подтвердительная грамота. Въ 1538 г. Бона
вымѣняла у нихъ Гермаки на Лосковцы; во время экзекуціи королевіцинъ былъ поднятъ вопросъ о законности этого обмѣна, но остался безъ послѣдствій [А. Б. с. I Λ· 2,6, 30, 50, Кор. Метр. варш.Лг 123, f. 660, №128 f. 85]
Потомок Ходько в восьмом поколении, Семён Иванович, после взятия Смоленска принял русское подданство и был пожалован в 1656 году поместьями. Род Ермолинских внесён в VI и I части родословных книг Смоленской и Тверской губерний. По словам Несецкого: Jarmolinski herbu Korczak, na Podolu dom starodawny, czego dowodem są stare przywileje. Chodko z Kroacyi ze krwi Deszpotów idący, pierwszy do Polski przyszedł, za czasów Władysława Jagiellona Króla Polskiego, będąc przedtem u Królów Węgierskich w wielkich respektach , ten, to w obozie, to na dworze królewskim zacnie... o czem przywilej Ruskim charakterem 1407. zginął potem ten Chodko, w okazyi mężnie slawając, zostawiwszy syna Alexandra.
М. Грушевский указывает нам также на владения Ярмолинских в Ровщине (Барском старостве) еще до 1518 года.
Przydomki: Romanowicz, ЯРМОЛИНСЬКІ (Jarmolinsstij, Jarmolińscy) – земянський рід, у XV–XVІI ст. землевласники у Руському, Подільському та Волинському воєводствах. 1. На червоному полі три срібних вруба. ![]() Джерела: – печатка Северина Ярмолинського 1563 р. (ЛННБ, ВР, ф. 5, оп. 1, спр. 4043, арк. 26; Піддубняк О. Документ з печаткою Дмитра Вишневецького. – С. 3, мал. 5). – печатка Матея Ярмолинського 1580 р. (ЛННБ, ВР, ф. 5, оп. 1, спр. 4044, арк. 66v). – печатка Романа Юхновича Ярмолинського 1588 р. (ЛННБ, ВР, ф. 103, оп. 1, спр. 6292, арк. 85v). – Paprocki B. Panosza. – S. Z 4. 2. На червоному полі три срібних пояса. ![]() Джерела: – Paprocký B. Zrcadlo slavného Markrabství Moravského. – L. 105–106v. 3. На червоному полі три срібних вруба; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику з золотого корчака виникає срібний пес, навколо щита червоно-срібний намет (герб Корчак). ![]() Джерела: – Paprocki B. Gniazdo cnoty. – S. 1035, 1037. – Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. – S. 690. – Okolski S. Orbis Polonus. – Vol. I. – P. 444. – Niesiecki K. Herbarz Polski. – Том ІV. – S. 445. – Źródła dziejowe. – Tom XVIII. – Część II. – S. 344. – Białkowski L. Podole w XVI wieku. – S. 136. – Грушевський М. Історія України-Руси. – Том VI. – C. 240, 251. Олег Однороженко // https://sigillum.com.ua/gerb/yarmolynski/ Sutkowsc y (gałąź Jarmolińskich). Wasyl Dachnowicz
Sutkowski na mocy działu, dokonanego w r. 1544 z braćmi stry.jecznymi Jarmolińskimi, wziął: Sutkowce, Różycznę, Wołkowce,
Horczyczany, Wiczyncze, pół Zielonej, Karpowców, Struhy, oraz
pasiekę „Abramową" w lesie Haczyscza zwanym (Ks. 3598
f. 342 — 3). Żonaty z Maruszą, córką Iwana Rożniatowskiego
z Rożniatowa, 1547 r. (Ks. 3600 nr. 51); zostawił syna Iwana
i córkę Fennę, 1559 r. (Ks. 3602 nr. 19 i n.).
Iwan w r. 1579 zastawił dobra swe Kłomnickiemu za 1400 zł.
(Ks. 3604 f. 349). W r. 1575 jest towarzyszem roty Wolskiego
(Ks. 3603 f. 353-4).
І
Ходко
Перша згадка про Я. датується 8 березня 1407, коли король польс. і верховний кн. литов. Владислав II Ягайло за заслуги перед короною означене село надав у володіння своєму слузі Ходкові. Документ містить перелік свідків, де зазначені найвищі урядники на чолі з краківським каштеляном, Яном з Тарнова. Останнім зазначено подільськогостаросту пана Пйотра (pan Piotr Bakoth[s]ki stharostha podolski), якого, за інформацією Яна Длуґоша, А . Прохаска та Я . Куртика, ототожнюють з Пйотром Карвацяном з Радоміна і Влощової. Можливо, цей документ було виставлено для Ходка за протекції Пйотра, який був єдиним серед свідків причетним до тогочасного Поділля.
Від назви села нащадки Ходка отримали прізвище Ярмолинські, що дало початок потужному шляхетському роду. У 1-й пол. 15 ст. був збудований замок, 1455 м-ко отримало магдебурзьке право. Ходькові "за його вірну службу", — дав "на віки вічні йому, і його дітям, і його намісткам" з обов'язком служити "копіем і двома стрільцями"*). Польські геральдики, що люблять виводити родовід своїх "лицарів" від славнозвісних чужоземців, кажуть, наче б Ходько вийшов з Хорватії чи Кроатії (Croata de gente despotarum), а тим часом це мабуть був рід тутешнього українського походження, і хорватське походження з'явилося тоді, — як каже М. Грушевський — коли нащадки Ходька стали соромитися свого українського походження**
Chodko, który miał pochodzić z Kroacyi, otrzymał 1407 r. za położone zasługi od Władysława Jagiełły Jarmolińce, a 1420 r. od wielkiego księcia Witolda Wołków, w powiecie smotryckim (M. 93 f. 125 i 89 f. 40).
*) АЮЗР. - Ч. VIII. - Т. І. - №11. - С. 3 - 4 ; ZDM. - Cz. VI. - № 1700. - S. 265 -2 6 6 **) М. Грушевскій, Барское староство, Кіевъ 1894, ст. 210. Формування свого маєтку на території Поділля Ярмолинські продовжили і за володарювання Вітовта. 2 9 липня 1428 р. Ходко отримує за заслуги від великого князя литовського Вітовта с. Волків у Смотрицькому повіті3. Особливістю цього надання було те, що зроблено воно було з ініціативи віленського воєводи Ґедиґольда, котрий до 1422 р. був намісником Вітовта на Поділлі4.
3 AGAD. - M K. - Sygn. 89. - K . 4 0 -4 1 v. Реґест з датою 1420 p. ( !) : M RPS. - Pars V /2 . - № 7648.
Януш Куртикау «R epertorium » зазначив лише, що дата 1420р . є помилковою, а правильною е річна
дата 1428 р.: Kurtyka J. Repertorium podolskie. Dokumenty do 1430 г. - № 184. - S. 229. Цікавим
збігом обставин, по-перше, є привілей Вітовта для Павла на села Камінь і Новоставці, виставлений
ЗО липня 1428 р., тобто наступного дня після документа Ходкові, а по-друге, саме за ці селау другій половині XV I ст. тривала суперечка між Ярмолинськими і Чолганськими. Перебіг суперечки
й аргументацію датування привілею для Павла на 1428 р.л див.: Собчук В. Проблема достовірності
текстів двох привілеїв великого князя литовського Вітовта 20-х років X V ст. (у контексті спорів
за межі маєтків у верхів'ях Случі й Полтви) / / Наукові записки. Збірник праць молодих вчених
та аспірантів / Інститут української археографії та джерелознавства ім. М . С. Грушевського Н А Н
України. Т. 19. (у 2-х кн.). Тематичний випуск: «Джерела локальної історії: методи дослідження,
проблеми інтерпретації, популяризація». Книга І. - К., 20 0 9 . - С . 4 8 -7 3 .
4 AGAD. - M K . - Sygn. 89. - К . 4 1 : Przikazpan Dediholda Voievodi Vilienskoho. Принаймні
Ґедигольд після 14 березня 1423 р. не згадується з титулатурою подільського старости. Див.:
Urzędnicy podolscy X IV -X V III wieku. Spisy. - № 535. - S. 119. Н а уряді віленського воєводи він
фіксується від 31 грудня 1425 р. вперше, а востаннє 8 грудня 143 2 р. див.: Urzędnicy Wielkiego
księstwa Litewskiego. Spisy. - T. I. Województwo Wileńskie X IV -X V III wieku / Opr. H. Lulewicz,
A . Rachuba, P.P. R om aniuk.-W arszawa, 2004 .-№ 1 0 9 6 .-S . 1 9 1 .У 1424 р . він фіксується з урядом смоленського старости (намісника) див.: Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy. - T. IV. Ziemia Smoleńska i województwo Smoleńskie X IV -X V III wieku / Opr. H . Lulewicz, A . Rachuba,
P. P. Romaniuk. - Warszawa, 2003 . - № 29. - S. 49 . Все це виключає датування цього документа на 1420 р. Див. також попередню примітку.
ІІ
Олехно син Ходка (1433) Ярмолинські у наступному поколінні отримали маєтності й поза межами Поділля. Так, Олехно, син Ходка, отримав у 1433 р. с. Ушня та дворище, зване Селище, в Одеському повіті Руської землі ( villa nostra Vschnya et cum hoc Dworzisczepusthka dicta Syedlcze in terra Russiae et districtu Oleschnensi), на якому король записав йому 60 гривень1. Імовірно, що саме він, Олехно, власник Ушні (Olechno tenutarius villae nostra Vschnya), у 1436 p. отримав від короля Владислава Ш запис 40 гривень на цьому селі2. Представники родини також брали активну участь у суспільному житті. Серед шляхти подільського воєводства, що зібралася на сеймик у 1439 р. в Кам’янці, бачимо Олехна (Olechnonis de Jarmolincze)3. 1456 р. він посвідчив документ кам’янецького старости Бартоша з Бучача для Миколая Бедриха на села Кузьмин і Новосілку4.
Aleksander, syn Chodka, zamienił 1455 r. Jarmolińce na miasto. Aleksander Jarmoliński zaślubił Bohdannę, czyli Deodatę, córkę podobno Daszka Kalennikowicza, dziedzica Lachowiec, której siostra była za Jaśkiem Sieniutą, stąd między ich potomkami ciągłe procesa o dobra Lachowieckie.
Син Ходька Олехно або Олександер р. 1455 вистарався на Магдебурзьке або Німецьке право для Ярмолинець. заснував у цім поселенню замок, щоб боронити людністо від татарських нападів, і сани власники замку боролися з татарами.
1 ZD M . - Cz. VII. - № 2130 . - S. 393.
2 ZD M . - Cz. VIII. - № 2184 . - S. 11 -12 .
3 Kurtyka J. Z dziejówwalki szlachty ruskiej o równouprawnienie: represje lat 1426 -1427 i sejmiki roku 1439 .- S . 113.
4 ЦД1АК України. - Ф.37. - On. 1. - Cnp. 2. - Арк. 11 2 зв.
ІІІ
Федір Ярмолинський
отримав у спадок Сутківці.Fedor, obecny przy rozgraniczeniu wsi w ziemi lwowskiej 1488 r., dziedziczył na Sutkowcach, obok Jarmoliniec leżących, a 1494 r. sprzedał część Bornowa za 300 grzyw. Łahodowskiemu (AGZ. IX. 98 i 99).
Згідно з ревізією листів 1 469 р., Ярмолинські володіли: Федько, який уже писався Сутковським або Гералинським (можливо Гермолинський як Ярмолинський) (Nobilis Fyethko Suthkowsky sire Heralinsky), представив документ Казимира на с. Сандковичі (Sandkowicze) , запис від Казимира 100 гривень на с. Вічиниці (Wiczinicze) 5, 7 0 гривень на Хлестновичі (Hlesthnowcze) та 40 на Гермаківці (Hermankowcze) б
5 Привілей на це село Олехно отримав у 1456 р.: AGAD. - Tzw. M L. - Dz. IV В. - Sygn. 17. - К . 141 v -1 4 2 . Підчас поділу маєтків між Олехном і Федором це село відійшло до останнього, і він під час ревізії 1469 р. представив цей привілей.
6 Bona Regalia. - S. 49
1487 р. Федько Ярмолинський зазначений як власник королівського села Конарева (Connarowo)1. Наступного року він фігурує серед свідків розмежування сіл у Львівській землі Руського воєводства2. Ще у 1499 р. він був присутній на засіданнях ґродського суду в Буську поруч з генеральним руським старостою Пйотром Мишковським3.
1 AGZ. - Т. XV. - № 1876. - S. 2 44.
2 AGZ. - Т. IX . - № X C V n i. - S. 133; № Х С ІХ . - S. 134; Ibidem. - Т. XV. - S. 5 6 9 -5 7 0 .
3 AGZ. - Т. XIX . - S. 4 5 4 ,4 5 6 -4 5 7
отримав у спадок Ярмолинці, став підписуватись Ярмолинський.
Daszko Jarmoliński okazał rewizorom 1469 r. przywileje królewskie na Jarmolińce, pobieranie myta tamże i na 40 grzyw. na Karpowcach (Paw.; Jabł.).
Згідно з ревізією листів 1469 р., Дашко Ярмолинський представив запис 40 гривень на Карповці (Carpowcze)7, привілей, писаний руською мовою на Ярмолинці8, та неозначений привілей (exhibuit literom cum sigillo)9. Позиція Дашка у середовищі місцевої шляхти була помітною, адже у 1475 р. він є серед свідків документа кам’янецького земського суду (посвідченого усіма вищими урядниками воєводства) для земського писаря Миколая з П ’ящиць10
7 Bona Regalia. - S. 53.
8 Ibidem. - S. 64.
9 Ib id e m .-S . 71 .
10 Białkowski L. Z e wschodu i zachodu. - Lublin, 1929. - S. 19. - Przyp. 2. [Odbitka z «Pam iętnika Lubelskiego» Towarszystwa przyjaciół nauk w Lublinie. T. L ]
Олександр (Олехно) .......... Ярмолинський
jest w r. 1535 burgrabią zińkowskim Odrowąża (Ks. 3599 nr. 127).
Orynka, wdowa po Aleksandrze, 1541 (Ks. 3598 f. 277 v.). ~ Уляна Корнельовська ІІІ
1518 р. король Сиґізмунд І підтвердив Станіславові Ярмолинському володіння селами Горчичани, Гармаки та Карповці в Кам’янецькому повіті за мужність у боротьбі на руських землях проти татар і дав обіцянки не викуповувати ці маєтки окремо4.
4 АЮЗР. - Ч. VIII. - Т. L - № XXX . - С . 43 - 44 . Реґест: M RPS. - Pars IV. - Vol. 1. - № 2699
Василь Александрович Вже у 1534 р. Василь, Юхно і Северин Ярмолинські, сини Олександра, отримали королівське підтвердження на с. Гармаки у Кам’янецькому повіті, під час якого представили старий привілей короля Владислава II Яґайла без дати для Стахніка Урбановича5. Через чотири роки, 15 квітня 1538 р., король уклав з ними мінову угоду стосовно сіл Гармаки і НапольніЛосковці6, де брати Ярмолинські як власники с. Гармаки (de Hermaky heredibus) отримували від короля на такому самому праві с. Напольні Лосковці7. Wasyla, Juchna i Seweryna, którzy, na mocy działu dokonanego w r. 1544 ze swym bratem stryjecznym Sutkowskim, wzięli: Jarmolince z lasem Ha.czyscza, Sawince, Łoszkowce, Kadejowce i pół wsi Zielonej, Kar.powców i Struhy (Ks. 3598 ff. 342—3, 406 v.).
Bazyli, w imieniu matki Deodaty i braci, zawarł ugodę działową z Sieniutami, potwierdzoną w Wilnie 1541 r., na mocy której oddali Sieniutom Lachowce, a wzięli Semenów, Hulowce i pół Kuszelowa. Był on dziedzicem Łostkowiec i 1539 r. zeznał oblig na Łostkowskiego (Zs. Kamien. 3598).
Василь і Северин Ярмолинські, кожен з 6 вершниками, посвідчені у пописі роти М арціна Зборовського у 1 5 3 9 р.[ AGAD. - ASW. - Dz. 85. - Sygn. 36. - K. 14: Jarmolynszky Waszyl eq. 6, Jarmolynszky Seueryn eq. 6.] Виникає питання: чому вони обрали службу в роті Зборовського, шляхтича з Краківського воєводства? Після тривалої перерви Северин у 1 545 р. посвідчений з 8 кіньми у роті барського старости Бернарда Претвича, наступного року він служив у тій самій роті вже 3 кіньми [ Ibidem. - Sygn. 49. - K. 4 3 v: Seuerinus Jarmolinski eq. 8; Sygn. 50. - K. 23 v: Seuerin[nu$] Jarmo.linski eq. 3]. У 1547 p. він також служив під командуванням Претвича із 3 кіньми: Ibidem. - К. 92
v. Того ж року в Городку Бедрихівському він позначений з 5 кіньми: Ibidem. - Sygn. 51. - К . 17 v. Дружина: Darny Hawryłówny Leśnickiej, pozostawił córkę. s АЮЗР. - Ч. VIII. - Т. І. - № VI. - С. 1 0 -1 1 . Реґест: M RPS. - Pars IV. - Vol. 3. - № 17561.
6 АЮЗР. - Ч. VIII. - Т. І. - № L. - С. 7 5 - 7 7 . Реґест: M RPS. - Pars IV. - Vol. 3. - № 19125.
7 Пізніше Гармаки отримали Терліковські, які зазначені власниками цього села у поборі
1563 р.: AGAD. - ASK. - Dz. L - Sygn. 45. - К . 28 1 v. У 1 5 6 9 p. король відтермінував конфіскацію цього села від Терліковських, де були зазначені доньки померлого Анджея Терліковського як власниці цього села: АЮЗР. - Ч. VIII. - Т. І. - № CXVIII. - S. 2 2 5 -2 2 7
11 листопада 1535 р. рідні брати Ю хно і Василь Ярмолинські судилися з Абрамом Лосковським у справі юрисдикції над маетностями (королівським селом Лосковці, державцем якого був Абрам)8. 1541 р. Юхно отримав від Яна Ш аравського (сестра Анна була за Щ енсним Шаравським) село Вербку в Кам’янецькому повіті9
8 Грушевський М . Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин. Серія друга (ч. 81 -1 3 2 ) ( 1 5 3 1 -1 57 4 ). - № L X X X V I. - С . 2 3 6 -2 3 9 .
9 Витяг з перемишльського земського суду від 2 3 січня 1560 р.: Katalog dokumentów Biblioteki Zakładu narodowego im. Ossolińskich / Opr. A . Fastnacht. - Wrocław, 1953. - Cz. I. Dokumenty z lat 1 5 0 7 -1 70 0 . - № 24 6 . - S. 87
Северин Александрович
Юхно Александрович
Так, в обертинській кампанії 1531 р. брав участь Ю хно Ярмолинський, котрий служив у роті Анджея Трояновського з почтом у 6 гусарів, 1 стрільця та 1 вершника, що свідчило про його статок5
Juchno zapisał 1535 roku dożywocie żonie Maruchnie, vel Małgorzacie (Zs. Kamien. 3598).
У 1532 р. Ю хно Ярмолинський отримав село Добряни (Dobrzany) у Львівському повіті з рук своєї матері Уляни Корнельовської (de manibus Ulianae Cornelowska, matris eius)2. Wasyla, Juchna i Seweryna, którzy, na mocy działu dokonanego w r. 1544 ze swym bratem stryjecznym Sutkowskim, wzięli: Jarmolince z lasem Ha.czyscza, Sawince, Łoszkowce, Kadejowce i pół wsi Zielonej, Kar.powców i Struhy (Ks. 3598 ff. 342—3, 406 v.).
5 Spieralski Z. Kampania obiertyńska 1531 roku. - Warszawa, 1962. - S. 233 2 MRPS. - Pars IV. - Vol. 2. - № 1 6 899.
Annę, Александровна
Maruszę, Александровна
Вератка або Водзя Александрівна
Дахно Федорович (ум. 1534) Вже у 1511 р. Дахно Ярмолинський з 5 кіньми служив у роті Станіслава Лянцкоронського4.
4 AGAD. - ASW. - Dz. 85. - Sygn. 11. - К . 4 6 v: Dachtto Jarmoly[n]ski super equis 5
IV
Марина Василівна Ярмолинська
dziedziczkę Nowostawiec,
Після смерті Василя Ярмолинського його дочка Мар’я разом з маєтністю перебувала в опіці стрия Северина Ярмолинського, який, скориставшись недорослим віком братанки, захопив привілеї на її спадкові маєтки Семенів, Гулівці і Кошелівці. Після смерті Северина маєтки разом з документами на них перейшли до його дружини Ганни Андріївни Куневської, яка заставила їх королівському писарю Іванові Шимковичу. Помираючи, вона передала всі документи на маєтки разом з рухомими речами батькові Андрію Юхновичу Куневському, а той розподілив їх із зятем князем Костянтином Івановичем Вишневецьким. Тож 16 січня 1571 р. Мар’я Василівна Ярмолинська з чоловіком Андрієм Чолганським домагалися в судовому порядку повернення від Андрія Куневського привілеїв та маєтків [13, ф. 22, оп. 1, спр. 4, арк. 5 − 9 зв., 20 − 24 зв.].
Роман Юхнович
Roman (1570-1602),, pozostawił (Bracł. IV f. 5) syna Andrzeja.
[Кременецький земський суд, Книга № 8 (1592 р., липень) док. № 20, арк. 8 зв. – 10.]. Matwiej i Roman, діти Юхна, którzy pozywają się ze stryjem Sewerynem 1559 r. (Ks. 3602 nnr. 57, 58, 86, 102).
Матей Юхнович
Вже у 1558 р. Матвій і Северин Ярмолинські передали свої частки с. Карповці у довічне володіння теребовельському старості Бернарду Претвичу. Див.: MRPS. - Pars V. - № 2 1 4 7 ,2 1 4 8 .
Maciej, właściciel Jarmoliniec 1565 r. (Jabł.), pozostawił synów: Mikołaja, Jarosza v. Hieronima, Konstantego, Bazylego i córki: Zofię i Maruszę. Nabyli oni Kadeyowce od Herburta 1582 roku, kwitował ich Błażowski 1586 r., a pozwał Sieniuta 1593 r., o zabranie gruntów ze wsi Bereziniec (Zs. Kamien. 3605 i 3610; Woł. 1 f. 24, 63, 94 i 95).
На середину 60-х років XV I ст. земський маєток родини у Подільському воєводстві складався з частини містечка Ярмолинці, яким володів М атвій Ярмолинський3 (другою частиною володів Чолганський4) , та низки сіл. Так, у 1563 р. М атвієві належала половина с. Савинці, яким він володів разом з Северином Ярмолинським та Адамом Міцовським5.
Matwiej i Roman, діти Юхна, którzy pozywają się ze stryjem Sewerynem 1559 r. (Ks. 3602 nnr. 57, 58, 86, 102).
3 У 1563 p.: AGAD. - ASK. - Dz. I. - Sygn. 4 5 . - K . 2 5 6 v -2 5 7 , та у 1565 p.: ŹDz. - T. X IX . -
S. 197: «Jarmolincze, sors dni M athiae Jarmolinski aratr. 3, rot. correk 2, artif. 3, per dnum Ostrowski
amicum. sol.» Приятель Островський був на той час бурґграфом Кам’янецького замку: Ibidem. -
S. 194, який посвідчував сплату побору багатьом шляхтичам Подільського воєводства.
4 AGAD. - A SK. - Dz. I. - Sygn. 45 . - К . 25 5 v -2 5 6 .
s AGAD. - A SK. - Dz. I. - Sygn. 45 . - K . 2 3 7 v -2 3 8 ; 2 48 v -2 4 9
Василь Дахнович
Можливо, частина роду несла службу на користь Барського замку. Власне, цим можна пояснити привілей королеви Бони, на той час власниці перейменованого Рову, від 2 2 березня 1 542 р., згідно з яким Василь Дахнович Ярмолинський, або Сутковський, отримував село Ружичну10.
Вже у 1546 р. це село королівським декретом було переведено у статус дідичних володінь Василя1. Ще перед 1 листопада 1556 р. Іван Ярмолинський, син померлого на той час Василя, позбувся села Волков, що у Смотрицькому повіті, на користь Марціна Гербурта, кам’янецького войського та барського старости12.
Wasyl Dachnowicz Sutkowski na mocy działu, dokonanego w r. 1544 z braćmi stry- jecznymi Jarmolińskimi, wziął: Sutkowce, Różycznę, Wołkowce, Horczyczany, Wiczyncze, pół Zielonej, Karpowców, Struhy, oraz pasiekę „Abramowa" w lesie Haczyscza zwanym (Ks. 3598 f. 342 — 3). Żonaty z Marusza, córką Iwana Rożniatowskiego z Rożniatowa, 1547 r. (Ks. 3600 nr. 51); zostawił syna Iwana i córkę Fennę, 1559 r. (Ks. 3502 nr. 19 i n.). Iwan w r. 1579 zastawił dobra swe Kłomnickiemu za 1400 zł. (Ks. 3604 f. 349). V^ r. 1575 jest towarzyszem roty Wolskiego (Ks. 3603 f. 353-4). 10 peгeст: M RPS. - Pars IV. - Vol. 1. - № 6 7 8 8 . 1 Реґест: M RPS. - Pars IV. - VoL 3. - № 2 2 2 8 6 : ...viUam Plesskowe Siedlisscze, quae nunc Rosziczna
dictur...
2 AGAD. - M K . - Sygn. 89. - K . 4 0 —41 v. Заголовок: Confirmatio litterarum Ul[ustri]mi olim Vitoldi
magni Duds Lithaniae donationem villae Volkow in se continentium etc.
Іван Дахнович Сутковський (ум. 1593)
останнього в тім родї, по котрім лишила ся й гробова таблиця з кириличною написею й гербом Корчак в їх фамілїйнїй церкві в Сутківцях (дуже інтересній своєю ориґінальною формою церкви і заразом замка) 26). Про сутковецьку церкву й рід Сутковських СЂцинскій ДревнЂйшія православныя церкви Подоліи, й Древности Украины т. I
Дахно Дахнович Сутковський
Николай Дахнович (6)
Олимпiя
Костянтин ............... Сутковський У 1 5 4 6 -1 5 4 7 рр. у роті белзь-кого воєводи Миколая Сенявського бачимо Костянтина Сутковського з 2 кіньми1
AGAD. - ASW. - Dz. 85. - Sygn. 50. - К . 6 v: Constantim [s] Sulkowski eq. 2; К . 83 v. Влітку 1547 p. у Городку
Бедрихівському він позначений з 6 кіньми: Ibidem. - Sygn. 5 1 . - К . З v
V
Андрій Романович
który wraz z braćmi stryjecznymi zawarł ugodę 1609 r. z Czołhańskiemi.
Юрій Романович
Олександра Романовна
Миколай-Міхал Матвійович
Synowie, po ugodzie z Czołhańskiemi, objęli, wraz z Andrzejem, Semenów, Daniłówkę, Turówkę i pół Kuszelowa 1609 r.Mikołaj, ożeniony z Anastazyą Bohowitynówną Szumską, 1-o v. Fedorową Wielhorską, pozostawił Mikołaja, Jerzego i Annę, nad któremi sprawował opiekę stryj Konstanty.
Ярош-Герасим Матвійович
Jarosz v. Hieronim, syn Macieja, żonaty z ks. Maryanną Markówną Sokolską, pozostawił z niej syna Jerzego i córkę Annę, których procesował 1620 roku Krasiński, o Bożewo i Myślin (Woł. IV f. 513, 645 i 646). Dobra te sprzedali oboje 1630 r. Wołczkowej.
Костянтин Матвійович
Послѣ смерти Константина Ермолинскаго, горячо любившая муха со Раина учредила въ память его въ 1637 году Загаецкій православный монастырь, пожертвовавъ на него землю и десятину своихъ доходовъ.
Konstanty, syn Macieja, żonaty z Reginą Bohowitynówną Szumbarską z Kozierad, córką Mikołaja, układa się z Horaimem 1605 r. (Woł. II f. 162). Pozostała po nim wdowa wzniosła 1637 r. monaster w Zahajcach, w powiecie krzemienieckim (Pam. IV). Synów jego dwóch: Jan i Włodzimierz v. Władysław.
Василь Матвійович
Софія Матвійовна
Маруша Матвійовна
Анна
Барбара Іванівна Сутковська
дочь Ивана – Варвара унаследовала село и принесла его в приданное своему мужу, Александру Балабану, старосте Винницкому, который в 1623 г. построил на горе замок, развалины которого существуют поныне. Балабаны владели селом до конца XVII столетия, затем оно перешло Грабянкам, потомки которых владеют им поныне [Сецинский, Древнейшие православные церкви в Подолии, стр. 4-18. Slownik geograficzny т. XI, стр. 610. Архив Ю.-З. России ч. VII, т. II, стр. 504 и ч. VIII, т. II, стр. 335. Jablonowski, Zrόdła dziejowe, т. VIII, стр. 168, 189, 223, 293 и 294.].
VI
Юрій Андрійович
Jerzy 1630 r. był współdziedzicem Semenowa (Bracł. IV f. 5; VIII f. 1810; Zap. Lub. 36 f. 445 i 466).
Александра Андрійовна
Миколай Миколайович
żonaty 1627 r. z Katarzyną Czuryłłówną, córką Marcina i Barbary Firlejówny (Bracł. XI f. 490), miał z niej trzy córki: Elżbietę, za Pawłem Potockim, kasztelanem kamienieckim, zmarłym 1674 r. (Sig. 8 f. 5); Zuzannę, 1-o v. za Aleksandrem Korycińskim, wojewodą rawskim, 2-o v. za Jakóbem Olbrachtem Szczawińskim, wojewodą inowrocławskim i Annę, za Tomaszem Humieckim, łowczym podolskim (Kij. VI F f. 66 i M. 215 f. 59). Mikołaj pisał się z województwem ruskiem, na elekcyę Władysława IV-go
Семен Миколайович (11)
умершiй бездѣтнымъ
Ян Миколайович
(12) являющiйся такимъ образомъ родоначальникомъ Смоленской вѣтви нашего рода.
Єжи син Яроша
Анна донька Яроша
Владислав Костянтинович (13)
О первомъ сынѣ Константина Фомича ничего не извѣстно.
Dziedziczyli oni wspólnie z Jerzym, synem Andrzeja, na Semenowie 1630 r. i byli właścicielami Ciemnohajcew, Melech, Szumbar etc., w. powiecie krzemienieckim 1635 roku (Bracł. VIII f. 1810 i Op. Żyt. 9)
Ян Костянтинович
син Костянтина й Раїни Боговитинівни - народився на початку XVII ст.
Dziedziczyli oni wspólnie z Jerzym, synem Andrzeja, na Semenowie 1630 r. i byli właścicielami Ciemnohajcew, Melech, Szumbar etc., w. powiecie krzemienieckim 1635 roku (Bracł. VIII f. 1810 i Op. Żyt. 9)
Кирило Транквіліон-Ставровецький 1618 р. у почаївській друкарні видав книгу “Зерцало богословіи...”, де серед інших помістив короткий панегірик “На гєрбь зацнои фамилии вьісоцє урожоного... Іоанна Ярмолинского Константиновича”287. Тут відзначено рицарські заслуги роду. У 1623 р. Ян записався до списків студентів Замойської академії*288. Його батько помер до досягнення ним повноліття, бо маєтності Ярмолинських довго перебували у володінні Раїни Боговитинівни. 21 грудня 1634 р. Ян уклав шлюбну угоду з опікунами Катерини Стрибилівни, доньки київського чашника Філона Стрибиля. Незважаючи на те що молоді вже були обвінчані київським митрополитом Петром Могилою, весілля відкладалося на 2,5 років у зв’язку з необхідністю виділення матір’ю нареченого спадкової частини маетностей його батька на віно нареченій289. Ця умова була виконана: у лютому 1635 р. маєтності Костянтина Ярмолинського, що знаходилися у Кременецькому повіті, були поділені між Яном і його молодшим братом Володимиром290. У 1644 р. Ян отримав привілей на уряд кременецького земського судді291. Наступного року він обирався послом на сейм292. Продовжуючи традиції роду, Ян протягом 1630-х рр. брав участь у військових кампаніях, ймовірно, московській 1633 та прусській 1635 рр., оскільки волинський сеймик 1646 р. пропонував нагородити його королівщиною за цивільні й військові заслуги293. Кременецький земський суддя володів комплексом кременецьких маетностей з центром у містечку Шумбар. До цього комплексу в 1648 р. входило 17 населених пунктів, у яких нараховувалося 240 димів294. Крім успадкованих від батька сіл, Ян набув села Примарівка у Любомирських, Новородчиці й Ілляшівка в Єловицьких. Після одруження з К.Стрибилівною Я.Ярмолинський став власником таких сіл у Київському воєводстві: Березове, Янівка, Ходорів, Миньок, Мирва, Синищизна, Дашівка, в яких у 1640 р. нараховувалося 194 дими295. Від цього шлюбу кременецький земський суд дя мав синів Андрія й Стефана, доньок Барбару, Реґіну й Єву296. Помер Ян раніше 16 грудня 1660 р.297
Jan, sędzia ziemski krzemieniecki 1645 r., żonaty z Katarzyną Strybylówną, 2-o v. Janową Łagunową, miał z niej synów: Andrzeja i Stefana, zmarłych bezdzietnie, oraz córki: Barbarę, 1-o v. Gąsiorowską, 2-o v. Pruszyńską, Reginę Humnicką i Ewę Łabęcką (Woł. VII C f. 79; IX f. 135 i 543
287 Українська поезія. Кінець XVI - початок XVII ст. / Упор. В.П.Колосова, В.І.Крекотень. Київ, 1978. С. 228, 393.
Федор Костянтинович (15)288 Album studentów Akademii Zamoyskiej. S. 115. 289 Архив ЮЗР. Ч. VIII. Т. 3. С. 590-595. 290 ЦДІАК, ф. 11, on. 1, спр. 2, арк. 283-284зв. 291 Яковенко Н. Українська шляхта... С. 189. 292 Архив ЮЗР. Ч. II. Т. 1. С. 284; Dzięgielewski J. Izba poselska... S. 168. 293 Яковенко H. Українська шляхта... С. 238; Архив ЮЗР. Ч. II. Т. 1. С. 333. 294 Архив ЮЗР. Ч. VII. Т. 2. С. 483-484. 295 ЦДІАК, ф. 11, on. 1, спр. 9, арк. 885зв., 894. 296 Boniecki A. Herbarz Polski. Т. XIV. S. 243. 297 AGAD. Sigillata, sygn. 3, k. 153; sygn. 4, k. 67v. Варвара Костянтиновна
вышедшая замужъ за Александра Балабана, старосту Винницкаго,
Маргарита Костянтиновна
Марiанна Костянтиновна
Сусанна Костянтиновна
ин. Серафима Ярмолинська
в запису від 8 лютого
1634 р. вказано, що київський православний
митрополит Петро Могила «на местце змер-
лоє игумениє монастыра Корецкого кнежны
Серафины Корецкоє» висвятив Серафиму
Ярмолинську [12, спр. 191, арк. 172]. Під
19 липня 1645 р. згадується, як настоятелька
Корецького і Клинецького монастирів [12,
спр. 244, арк. 602], під 26 червня 1646 р. – як
ігуменя «Луцька, Коецька і Клинецька» [11,
спр. 11, арк. 476]. Маємо свідчення також під
16 серпня 1650 р. [12, спр. 264, арк. 1155 зв.]
і 7 жовтня 1654 року [12, спр. 90, арк. 510]. Петро Могила у 1634 р. висвятив ігуменею Серафиму Ярмолинську, яка в 1638 р. скаржилася на Юрія Немирича «с притомностю» митрополита. креме-
нецький земський суддя Ян Ярмолинський з
дружиною Катериною Шиботівною записом від
26 червня 1646 р. підтвердили, що вони залиши-
лися винними 1000 золотих «велебним в Пану
Богу Их Мстям Панне Серафиме, игуменей луц-
кой, корецкой и клинецкой, и Панне Афтанасии
Ярмолінким», рідним сестрам земського судді,
а тому передали їм у трирічну посесію село
Ходори в Житомирському повіті [ЦДІАК України]. – ф. 11 (Житомирський ґродський суд). – оп. 1. , спр. 11,
арк. 476]. У зв’язку з невеликою кількістю віднайде-
них свідчень про обитель, нам невідомі різно-
манітні конфлікти, суперечки, в яких брала
участь чернеча спільнота. Однак вони були, і це
підтверджується тим, що записом від 19 липня
1645 р. ігуменя Серафима Ярмолинська «за
позволенем» київського православного митро-
полита Петра Могили уповноважила пред-
ставляти Корецький і Клинецький монастирі в
будь-яких судах чернігівського граничного ко-
морника Прокопа Верещаку, Яна Зубричова Во-
лосовича, Захара Дідковського, Філона Уль-
чицького і Федора Сусла [12, спр. 244, арк. 602].
Ця ж настоятелька в травні 1647 р. надала таке
право згаданим Волосовичу з Дідковським,
а також Яну Стефану Мерлецькому [12, спр.
255, арк. 821 зв.]. Запис від 14 серпня 1645 р.
кременецького земського підсудка кн. Михайла
Юрійовича Пузини про те, що він позичив у Се-
рафими, Корецької ігумені, та її сестри Анаста-
сії Ярмолинських 1600 золотих монастирської
«провизии», записавши цю суму на своїх маєт-
ках [12, спр. 244, арк. 731]. Не все тут зрозуміло,
можливо, йдеться про відписані кимось монас-
тирю 1600 золотих на щорічний видеркаф, які
потім позичив князь, «забезпечивши» їх своїм
маєтком.
12. ЦДІАК України. – ф. 25 (Луцький ґродський суд). – оп. 1.
ин. Афтанасія Ярмолинська
під 14 серпня 1645 р. і 26 червня 1646 р. згадується як черниця Корецької обителі [11, спр. 11, арк. 476; 12, спр. 244, арк. 731], ігуменею названа в запису від
27 лютого 1652 року [12, спр. 186, арк. 1104
зв.]. Ця дата суперечить свідченню про настоятельку Серафиму в 1654 р., однак брак
інформації дає змогу лише припускати, що
Анастасія очолювала обитель нетривалий
час. Зазначимо, що у документах згадки про
цих сестер як ігуменів Луцького і Корецького
монастирів нерідко взаємозаперечні. Запис від 14 серпня 1645 р. кременецького земського підсудка кн. Михайла Юрійовича Пузини про те, що він позичив у Серафими, Корецької ігумені, та її сестри Анастасії Ярмолинських 1600 золотих монастирської «провизии», записавши цю суму на своїх маєтках [12, спр. 244, арк. 731]. Не все тут зрозуміло, можливо, йдеться про відписані кимось монастирю 1600 золотих на щорічний видеркаф, які
потім позичив князь, «забезпечивши» їх своїм
маєтком. ЦДІАК України. – ф. 25 (Луцький ґродський суд). – оп. 1.
IX
Въ спискѣ Смоленской и Рославльской шляхты составленномъ въ этомъ году читаемъ между прочимъ: „Василiй Ермолинскiй, у него три сына: Федоръ 10 лѣтъ, Денисъ 7 лѣтъ, Герасимъ 3 лѣтъ, а жительствуетъ онъ на пустоши съ братомъ своимъ Семеномъ Ермолинскимъ вмѣстѣ. А Великаго Государя жалованная старинная вотчина за нимъ по его сказкѣ въ Бѣльскомъ уѣздѣ пустошь, а на ней одинъ дворъ ихъ помѣщиковъ". Семен Иванович Ермолинский
Потомок Ходько в восьмом поколении, Семён Иванович, после взятия Смоленскапринял русское подданство и был пожалован в 1656 году поместьями. Род Ермолинских внесён в VI и I части родословных книг Смоленской и Тверской губерний. Андрей Янович
Стефан Янович
Барбара донька Яна
Реґіна донька Яна
Єва донька Яна
IX ПОКОЛѢНIЕ.
У Василiя Ивановича Ермолинскаго, какъ мы уже упоминали было семь сыновей: Федоръ (род. 1674 г.) (18), Денисъ (род. 1676 г.) (19), Василiй (род. 1678 г.) (20), Герасидеъ (род. 1680 г.) (21), Прокофiй (род. 1682 г.) (22), еще Василiй (род. 1683 г.) (23) и Фома (род. 1687) (24). Всѣ они умерли въ малолѣтствѣ, кромѣ Федора и Фомы, которые, впрочемъ, не служили по болѣзненности нигдѣ, а жили помѣщиками въ своей вотчинѣ на пустошѣ Елизаровой. X ПОКОЛѣНIЕ. У Федора Васильевича Ермолинскаго былъ одинъ сынъ Василiй (28) значащiйся въ семейномъ архивѣ, но о жизни котораго ничего неизвѣстно. У Фомы Васильевича было два сына Козьма (29) (род. 1715 году) и Тимофей (30). Оба они служили въ полкахъ Смоленской шляхты. XI ПОКОЛѣНIЕ. У Козьмы Фомича Ермолинскаго было двое сыновей: Герасимъ (37) и Никифоръ (род. 1735 г.) (38), но о ЖИЗНИ ИХЪ и службѣ ничего не извѣстно. У Тимофея Фомича одинъ сынъ Никита (род. 1739 г.) (39). Служилъ онъ недолго въ конномъ Смоленскомъ Ландмилицкомъ полку послѣ чего вышелъ въ отставку. XII ПОКОЛѢНIЕ. Герасимъ Козьмичъ Ермолинскiй умеръ холостымъ. У Никифора Козьмича Ермолинскаго былъ одинъ сынъ Фролъ (род. 1769 г.) (57). Онъ былъ женатъ на Семеновой (род. 1771 г.) XIII ПОКОЛѢНIЕ. У Фрола Никифоровича Ермолинскаго былъ одинъ сынъ Василiй (род. 1798 г.) (94) умершiй бездѣтнымъ. У Тимофея Никитича Ярмолинскаго тоже только одинъ сынъ Андрей (род. 1801 г.) бездѣтный (95). У Никифора Никитича Ермолинскаго было два сына: Маркеллъ (род. 1812 г.) (96) и Иванъ (97) не оставившихъ потомства. У Герасима Никитича Ермолинскаго было два сына: Ларiонъ (род. 1821 г.) (98) и Андрей (99). На нихъ прекращается потомство Василiя Ивановича Ермолинскаго, такъ какъ и они умерли бездѣтными и о жизни ихъ никакихъ свѣдѣнiй для потомства не осталось. Иванъ и Андрей Никитичи Ермолинскiе потомства не имѣли и не служили. Послѣднiй впрочемъ отбывалъ повинность въ Эстлянскомъ егерскомъ полку унтеръ-офицеромъ. У Ефима Козьмича Ермолинскаго было четыре сына: Агафонъ (род. 1778 г.) (100), Козьма (род. 1781 г.) (101), Степанъ (род. 1790 г.) (102) и Егоръ (род. 1791 г.) (103). Свѣдѣнiя мы имѣемъ только о первомъ изъ нихъ. Онъ служилъ 15 лѣтъ, послѣ чего, уже въ отставкѣ, женился на молдавской помѣщицѣ Паунъ, такъ что на склонѣ лѣтъ мы встрѣчаемъ его и семью его уже въ Бессарабiи. У Прохора Козьмича Ермолинскаго былъ только одинъ сынъ Андрей (род. 1787 г.) (104), но никакихъ свѣдѣнiй о жизни его не сохранилось. У Александра Игнатьевича Ермолинскаго было четыре сына: Степанъ (род. 1736 г.) (105), Илья (род. 1788 г.) (106), Филиппъ (род. 1794 г.) (107) и Наколай (род. 1795 г.) умершiй еще въ малолѣтствѣ (108). О старшемъ Степанѣ свѣдѣнiя очень туманны. Есть указанiя что онъ служилъ въ статской службѣ, упоминается о женѣ его Анастасiи Ильинишнѣ—и только. У Ивана Игнатьевича Ермолинскаго былъ одинъ сынъ Григорiй (род. 1808 г.) (109), умершiй холостымъ. Онъ дослужился во флотѣ до генеральскихъ чиновъ. У Степана Ефимовича Ермолинскаго было двое сыновей: Григорiй (род. 1790 г.) (112) и Онисимъ (род. 1792 г.) (11З). Послѣднiй умеръ въ малолѣтствѣ. У Михаила I Захаровича Ермолинскаго было два сына: Антонъ (род. 1791 г.) (114) и Иванъ (род. 1796 г.) (115). Оба были холостыми. У Семена Захаровича Ермолинскаго тоже было два сына: Козьма (род. 1799 г.) (116) и Яковъ (род. 1804 г.) (117). Оба не служили, а послѣднiй женатъ на Архиповой. Карней и Михаилъ II Захаровичи потомства послѣ себя не оставили. У Абрама Макаровича Ермолинскаго былъ только одинъ сынъ Иванъ (род. 1781 г.) (118), но онъ нигдѣ не служилъ и прожилъ въ имѣнiи. Иванъ Семеновичъ Ермолинскiй умеръ бездѣтнымъ.У Захара Iосифовича одинъ сынъ Матвѣй (род. 1793 г.) (119). У Ларiона Iосифовича было трое сыновей: Федоръ (род. 1809 г.) (120), Матвѣй (род. 1814 г.) (121) и Тимофей (род. 1821 г.) (122), но кромѣ годовъ рожденiй никакихъ свѣдѣнiй мы о жизни ихъ не имѣемъ. У Архипа Iосифовича Ермолинскаго одинъ сынъ Иванъ (род. 1791 г.) (123). У Павла Фомича Ермолинскаго дѣтей не было. У Егора Фомича Ермолинскаго было четверо сыновей: Степанъ, по прозванiю большой (124), другой Степанъ умершiй въ малолѣтствѣ (125), Нилъ (126) и Василiй (род. 1828 г. (127). Послѣднiй отбывалъ повинность въ резервной конно-артиллерiйской батареѣ и умеръ холостымъ. У Онуфрiя Фомича Ермолинскаго было двое сыновей: Федоръ (род. 1831 г.) (128) и Николай (род. 1832 г.) (129). У Герасима Онисимовича Ермолинскаго одинъ сынъ Семенъ (род. 1791 г.) (130). У Алексѣя Онисимовича Ермолинскаго тоже одинъ сынъ Андрей (род. 1791 г.) (131). У Матвѣя Онисимовича Ермолинскаго было два сына: Иванъ (род. 1827 г.) (132) и Борисъ (133). Оба не служили, первый впрочемъ отбылъ повинность въ Ряжскомъ пѣхотномъ полку унтеръ - офицеромъ, послѣ чего женился на дѣвицѣ Андреевой. У Василiя Яковлевича Ермолинскаго было тоже два сына: Григорiй (род. 1787 г.) (134) и Николай (род. 1809 г.) (135). О первомъ изъ нихъ мы ничего не знаемъ, отъ втораго же остался формулярный списокъ изъ котораго и даемъ подробную выборку: „Николай Васильевичъ началъ службу въ Капорскомъ пѣхотномъ полку унтеръ-офицеромъ 1827 года Августа 6-го. Дальнѣйшая служба его была слѣдующая: Произведенъ въ Подпрапорщики 1831 года Октября 30-го Портупей-Прапорщикомъ съ 1832 года Октября 23-го. За отличiе по службѣ произведенъ въ Прапорщики 1833 года Сентября 13-го Подпоручикомъ 1834 года Ноября 30-го, Поручикомъ 1836 года Iюня 9-го. Штабсъ-Капитаномъ 1839 года Мая 20-го. По распоряжение начальства командирована въ Павловскiй Кадетскiй Корпусъ для испытанiя по службѣ куда и прибылъ 1840 года Iюня 4-го Высочайшимъ приказомъ переведенъ въ тотъ же Корпусъ Поручикомъ 1841 года Сентября 26-го. Въ ономъ корпусѣ Штабсъ-Капитаномъ 1846 года Iюня 25-го Капитаномъ 1848 года Января 28". У Ивана Гавриловича Ермолинскаго было три сына: Николай (род. 1814 г. 6-го Мая) (136), Василiй (род. 1820 г.) (137) и Андрей (род. 1822 года) (138). Николай Ивановичъ Ермолинскiй на девятомъ году былъ отвезенъ отцемъ въ С.-Петербургъ въ малолѣтнее отдѣленiе при 1-мъ кадетскомъ корпусѣ. Здѣсь онъ прожилъ безвыходно до дня выпуска 1832 г. Сентября 9-го. Воспоминанiя его объ этомъ перiодѣ жизни очень смутныя... У Алексѣя Никитича Ермолинскаго было два сына: Мартынъ (род. 1800 г.) (139) и Леонтiй (род. 1816 г.) (140). Послѣднiй по родословной значится Капитаномъ. Иванъ Никитичъ Ермолинскiй умеръ бездѣтнымъ. У Савелiя Никитича Ермолинскаго было пять сыновей: Матвѣй (род. 1803 г.) (141), Захаръ (род. 1805 г.) (142), Василiй (род. 1822 г.) (143), Илья (род. 1823 г.) (144) и Николай (род. 1826 г.) (145).У Федора Никитича Ермолинскаго былъ одинъ сынъ: Иванъ (род. 1820 г.) (146). Алексѣй и Федоръ (Фролъ) Макаровичи Ермолинскiе умерли бездѣтными. У Семена Макаровича Ермолинскаго былъ одинъ сынъ Александръ (род. 1818 г.) (147). XIV ПОКОЛѢНIЕ. Василiй Фроловичъ, Андрей Тимофеевичъ, Маркеллъ Никифоровичъ, Иванъ Никифоровичъ, Ларiонъ Герасимовичъ и Андрей Герасимовичъ Ермолинскiе умерли не оставивъ потомства. У Агафона Ефимовича Ермолинскаго было три сына: Николай (род. 1822 г.) (148), Ддеитрiй (род. 1827 г.) (149). и Иванъ (150). Николай Агафоновичъ Ермолинскiй почти всю жизнь свою прожилъ въ С.-Петербургѣ. Объ Иванѣ Агафоновичѣ Ермолинскомъ свѣдѣнiй очень мало. Извѣстно, что онъ такъ же какъ и братъ, служилъ въ артиллерiи и былъ женатъ на Марiи Николаевнѣ Жмуриной, дочери полковника пограничной стражи. У Козьмы Ефимовича Ермолинскаго былъ одинъ сынъ Иванъ (род. 1817 г. и не оставившiй потомства) (151). У Степана Ефимовича Ермолинскаго было два сына: Григорiй (род. 1822 г. и не имѣвшiй дѣтей) (152) и Никаноръ (род. 1827 г.) (153). Свѣдѣнiй о послѣднемъ мы имѣемъ очень мало. Только въ одномъ семейномъ документѣ о немъ упоминается, причемъ онъ показанъ Коллежскимъ Ассесоромъ и домовладѣльцемъ въ городѣ Смоленскѣ. У Егора Ефимовича Ермолинскаго дѣтей не было. У Андрея Прохоровича Ермолинскаго было два сына: Иванъ (род. 1819 г.) (154) и Василiй (род. 1824 г.) (155). У Степана Александровича Ермолинскаго было три сына Василiй (род. 1807 г.) (156), Владимiръ (род. 1818 г.) (157) и Терентiй (род. 1822 г.) (158). У ИЛЬИ Александровича Ермолинскаго было три сына: Иванъ (род. 1828 г.) (159), Петръ (род. 1836 г.) (160) и Александръ (род. 1841 г. (161). Среднiй изъ нихъ Петръ служилъ во флотѣ и умеръ на службѣ Лейтенантомъ. Отъ двухъ же другихъ, то-есть отъ Ивана Ильича, женатаго на Графинѣ Марiи Феодоровнѣ Головиной ХV ПОКОЛѢНIЕ. У Николая Агафоновича Ермолинскаго былъ одинъ сынъ Павелъ (род. 1855 г.) ... У Дмитрiя Агафоновича Ермолинскаго два сына: Иванъ (род. 1862 г.) (203) и Георгiй (род. 1871 г.) (204). У Николая Степановича Ермолинскаго три сына: Николай (206), Валерiанъ (род. въ 1858 г.) (207) и Виталiй (208). У Ивана Андреевича Ермолинскаго два сына: Николай (род. 1838 г.) (209) и Тимофей (род. 1843 г.) (210). У Матвѣя Григорьевича Ермолинскаго было шесть сыновей: Иванъ (212), Алексѣй (род, 1822 г.) (213), Порфирiй (214), Александръ (215), Василiй (216) и Павелъ (217). У Ильи Григорьевича Ермолинскаго два сына: Николай (218) и Александръ (219). У Матвѣя Григорьевича Ермолинскаго одинъ сынъ Александръ (род. 1860 г.) (220). У Льва Яковлевича Ермолинскаго одинъ сынъ Николай (221). У Василiя Матвѣевича Ермолинскаго три сына: Александръ (род. 1858 г.) (222), Владимiръ (род. 1859 г. (223) и Николай (род. 1865 г.) (224). У Владимiра Андреевича Ермолинскаго два сына: Александръ (225) и Михаилъ (226). У Николая Николаевича Ермолинскаго одинъ сынъ Николай (род. 1895 г.). Высочайшимъ приказомъ зачисленъ въ Пажи къ Высочайшему Двору 1901 г. 30 Ноября (227). XVI ПОКОЛѢНIЕ. У Ивана Дмитрiевича Ермолинскаго два сына: Дмитрiй (род. 1898 г. (228) 4 Марта) и Борисъ (род. 1906 г.) (229). Въ Минской губернiи. Родословная эта была бы неполна если бы я не упомянулъ о Минской отрасли нашего рода. Свѣдѣнiя о ней я получилъ изъ архива департамента герольдiи, а когда обратился за подробностями въ Минское дворянское депутатское собранiе, то получилъ въ отвѣтъ только генеалогическое дерево и копiи съ нѣсколькихъ малоцѣнныхъ документовъ. Отъ кого изъ моихъ Подольскихъ предковъ идетъ Минское отвѣтвленiе — сказать трудно. Родоначальникомъ его показанъ нѣкiй Иванъ. Годы его жизни совпадаютъ со временемъ, когда пановалъ въ Ярмолинцахъ Янъ Константиновичъ Ермолинскiй, но онъ ли это — я не знаю. По нѣкоторымъ свѣдѣнiямъ, которыя я имѣю изъ Подолiи, ученикъ Ставровецкаго умеръ бездѣтнымъ, мой же семейный архивъ, хотя и говорить о его дѣтяхъ, но о сынѣ Антонѣ не упоминаетъ. Какъ бы тамъ ни было но несомнѣнно, что Минская вѣтвь произошла отъ Ходько (1) и Александра (2). Она носить тотъ же гербъ и даже подписывается двойною фамилiею Корчакъ-Ярмолинскiе. О поручикѣ Иванѣ Ярмолинскомъ гласятъ слѣдующiе документы: ...слободу, названную Гужна въ староствахъ Рыговскомъ и Любецкомъ лежащую надъ рѣкою Подстолбiею...онъ самъ Иванъ Ярмолинскiй и наслѣдники его...Иванъ-Казимiръ. ....На Шелдерко Ямище надъ рѣчкою Бяловѣсью, на границахъ деревни Сиберчатокъ на двѣ лошади двѣнадцать уволокъ, оба сiи участка въ большей и малой деревнѣ въ воеводствѣ Черниговскомъ находящiеся 1624 года... и нынѣ военное свое служенiе у Черниговскаго замка сообразно подлинной привиллегiи ему на имѣнiе Ланово данной аккуратно отправляетъ, ему оба вышеописанныя участки въ 24 уволоки служащiе со всѣми принадлежностями..Дано въ Львовѣ 4 Августа 1646 г. I-е МИНСКОЕ ПОКОЛѢНIЕ. У Ивана Ярмолинскаго и жены его Кристины Кропотовской было два сына Антонiй и Федоръ служившiе впослѣдствiи хорунжими и убитые во время осады Черниговскаго замка казаками. Имена ихъ упоминаются въ выписи изъ книгъ главнаго трибунала Княжества Литовскаго. II-е МИНСКОЕ ПОКОЛѢНIЕ. У Антонiя Ивановича Ярмолинскаго былотри сына: Степанъ, Федоръ и Мартынъ. У Федора Ивановича Ярмолинскаго одинъ сынъ Иванъ. Лѣта отъ Р. X. 1655 Мѣсяца Октября 10 дня предъ нами судьями главными на трибуналахъ въ Великомъ Княжествѣ Литовскомъ и воеводствъ земель и повѣтовъ на нынѣшнiй 1655 годъ избранными, представъ лично, Панъ Иванъ Корчакъ Ярмолинскiй поручикъ Его Королевскаго Величества разсказалъ и призналъ два листа на уступленiе и переходъ законный на дарованныя Его Королевскаго Величества имѣнiя Ямище надъ рѣкою Бѣловѣыцею въ воеводствѣ Черниговскомъ съ селомъ Гусинскою слободою... III-е МИНСКОЕ ПОКОЛѢНIЕ. Степанъ и Мартынъ Антоновичи Ярмолинскiе умерли бездѣтными. У Федора Антоновича одинъ сынъ Иванъ. У Ивана Федоровича Ярмолинскаго два сына: Михаилъ (ум. въ 1745 г.) и Захарiй (ум. въ 1707 г.). До насъ дошло только завѣщанiе Михаила Ивановича Ярмолинскаго, написанное въ 1745 г. слѣдующимъ образомъ: Во имя Отца и Сына и Св. Духа аминь. Я Михаилъ Ярмолинскiй, будучи въ дряхлыхъ лѣтахъ, незная когда всевышнiй Господь прикажетъ оставить сей свѣтъ, послѣ того дабы дѣти мои не имѣли никакого между собою спора и драки, то не ожидая послѣдняго дня моей жизни, въ который по слабости моего здоровья всего упомнить не въ состоянiи, то нынѣ, будучи въ здравомъ разсудкѣ, постановляю учинить послѣдней моей власти распоряженiе. 1) Душу мою поручаю Всемогущему Богу въ Троицѣ Св. Единому, которую бы Всевышнiй Господь принялъ подъ свою милость — дѣлаю настоящее постановленiе въ томъ, тѣло мое грѣшное по христiанскому обряду должно быть предано землѣ, на погребенiе св. молебствiя и колоколъ назначаю 150 злотыхъ, впрочемъ, поручаю себя памяти и въ обязанность сыновей моихъ. 2) Сыновьямъ моимъ Якову, Ивану и Степану Ярмолинскимъ часть фольварка Ясенщизны состоящимъ въ Мозырскомъ уѣздѣ мнѣ послѣ смерти отца моего Ивана Ярмолинскаго доставшагося съ прикупленными отъ Гг. Велятицкихъ, Вольскихъ двумя дворами тяглыхъ крестьянъ записываю на вѣчное и потомственное время. 3) Всякую движимость въ семъ фольваркѣ находящуюся, какъ то рогатый и не рогатый скотъ, разные экипажи желѣзо, мѣди, цыну, равно мою одежду все это въ особомъ регистрѣ поясненное записую тѣмъ же сыновьямъ моимъ. 4) Дочери моей Аннѣ находящейся нынѣ въ замужествѣ за хорун войскъ Литовскихъ Игнатiемъ Сулитовскимъ кромѣ даннаго приданаго записую нынѣ 500 злотыхъ находящихся въ долгѣ по векселю у мозырскаго подстолiя Казимiра Оскарки и разную женскую гардеробу у меня послѣ смерти жены понынѣ хранящуюся. Каждому изъ трехъ сыновей моихъ дарую по 200 злотыхъ въ наличности находящихся поясняя, что никакихъ болѣе суммъ ни на комъ не имѣю и на мнѣ не почитается. 5) Отдавая вамъ мои дѣти сiе духовное завѣщанiе и вмѣстѣ родительскимъ именемъ благословляя во всю жизнь съ важнымъ повелѣнiемъ дабы ваши сердца сохранили любовь родства, безъ чего счастливы быть не можете. Впрочемъ, предаваяся милосердiю Бога, сiе духовное завѣщанiе при свидѣтеляхъ подписываю писано 7 Сентября 1743 года. У сего духовнаго завѣщанiя подписи: (Михаилъ умеръ Михаилъ Ярмолинскiй собственноручно. Игнатiй Чижевскiй. Иванъ Саблуцкiй. IV-е МИНСКОЕ ПОКОЛѢНIЕ. У Ивана Федоровича Ярмолинскаго было четверо сыновей: Семенъ, Матвѣй, Станиславъ и Iосифъ. У Михаила Ивановича родилось три сына Яковъ (род. 1707 г.), Иванъ и Степанъ. V-е МИНСКОЕ ПОКОЛѢНIЕ. У Семена Ивановича Ярмолинскаго одинъ сынъ Михаилъ. У Матвѣя Ивановича три сына: Павелъ, Лаврентiй и Василiй. У Станислава Ивановича два сына: Данило и Степанъ. У Iосифа Ивановича три сына: Григорiй, Александръ и Степанъ. У Якова Михаиловича три сына: Андрей, Лукашъ (ум. 1771 г.) и Василій (ум. 1782 г.). УИвана Михаиловича четыре сыны: Іосифъ (ум. 1772 г.), Юрій (ум. 1776 г.), Федоръ (ум. 1782 г.) и Степанъ (ум. 1783 г.). У Степана Михаиловича тоже четыре сына: Иванъ (ум. 1771 г.), Сильвестръ (ум. 1780 г.), Андрей (ум. 1784 г.) и Леонъ (ум. 1770 г.). О дѣтяхъ Іосифа Ивановича Ярмолинскаго и дядяхъ ихъ Семенѣ, Матвѣѣ и Станиславѣ говорится въ слѣдую-щемъ документѣ: Выпись изъ книгъ Главнаго Трибунала Великаго Княжества Литовскаго дѣлъ вѣчистыхъ въ Новогрудку производимыхъ 1750 г. Октября 15 дня. ..съ нами нынѣ дѣлающихъ раздѣлъ, что изъ суммы по продажѣ Самища (Ямище) и Гусинской слободы въ воеводствѣ Черниговскомъ за три тысячи талеровъ досталось токмо по наслѣдству Федора Антоновича дѣду нашему талеровъ тысячу пятьсотъ другiе же тысяча пятьсотъ г. Федоръ Ивановичъ дядя нѣкогда сказаннаго Федора Антоновича задержалъ у себя и куда оные обратилъ неизвѣстно, но только мы удостовѣрны въ томъ, что нашему отцу съ тысячи пятисотъ талеровъ слѣдуетъ четвертая часть, триста семьдесять пять талеровъ наличной суммы и за участокъ докупленной въ Радковѣ въ 1710 году отъ г. Михаила Цишкевича сто копъ-грошей Литовскихъ, сверхъ того за содержанiе во время нашего малолѣтства имѣнiя леннаго названнаго Сорогъ ... Дѣти Якова и Ивана Михаиловича Ярмолинскихъ упоминается въ выписи изъ книгъ Мозырскаго уѣзда, которая гласитъ слѣдующее: 1793 г. Марта 7-е въ присутствiи Мозырскаго мѣстнато суда явясь лично Г. Фома Омвинскiй представилъ документъ содержанiе коего слѣдующее: ...мы вышеупомянутые Андрей, Лука и Василiй Ярмолинскiе послѣ смерти отца и благодѣтеля нашего Якова Ярмолинскаго владѣя частью фольварка Ясенщизны въ Мозырскомъ уѣздѣ, состоящаго въ другихъ же таковыхъ двухъ частяхъ во владѣнiи упомянутыхъ двоюродныхъ братьевъ нашихъ находящагося, намъ послѣ дѣда Михаила доставшагося, такъ какъ при той части цѣлой Ярмолинской Ясенщизны фольварка находится два двора крестьянъ... VI-е МИНСКОЕ ПОКОЛЪНІЕ. У Михаила Семеновича Ярмолинскаго три сына: Петръ, Иванъ (род. 1806 г.) и Григорій (род. 1808 г.). У Павла Матвѣевича два сына: Петръ и Степанъ. У Лаврентія Матвѣевича тоже два сына: Федоръ и Трофимъ. У Василія Матвѣевича одинъ сынъ Мванъ (род. 1828 г.). У Данилы Станиславовича два сына: Лукашъ (род. 1826 г.) и Михаилъ (род. 1829 г.). У Степана Станиславовича четыре сына: Павелъ (род. 1815 г.), Иванъ (род. 1818 г.), Василій (род. 1822 г.) и Антонъ (род. 1824 г.). У Григорiя Iосифовича два сына: Федоръ и Несторъ (послѣднiй въ бумагахъ департамента Герольдiи обозначенъ Коллежскимъ Регистраторомъ.) У Александра Iосифовича одинъ сынъ Яковъ. У Андрея Яковлевича два сына: Степанъ (род. 1753 г.) женатый на дѣвицѣ Пѣчурянъ и Иванъ. У ЛукашаЯковлевича одинъ сынъ Лаврентiй (род. 1762 г.). У Василiя Яковлевича шесть сыновей: Казимiръ (род. 1752 г.), Рафаилъ женатый на дѣвицѣ Невѣровской, Матвѣй (род. 1760 г.), Степанъ (род. 1776 г.), Федоръ женатый на дѣвицѣ Козакевичъ и Фома. У Iосифа Ивановича одинъ сынъ Семенъ (род. 1765 г.) женатый на дѣвицѣ Осмольской. У Юрiя Ивановича два сына: Василiй (род. 1759 г.) и Федоръ. У Федора Ивановича четыре сына: Семенъ (род. 1757 г.), Василiй (род. 1767 г.), Михаилъ (род. 1775 г.) и Иванъ (род. 1782 г.). У Степана Ивановича одинъ сынъ Доминикъ (род. 1751 г.). У Ивана Степановича одинъ сынъ Леонъ (род. 1770 г.). У Сильвестра Степановича два сына: Антонъ (род. 1757 г.) и Григорiй. У Андрея Степановича три сына: Протазiй (род. 1770 г.), Николай (род. 1772 г.) и Гаврiилъ. У Леона Степановича одинъ сынъ Илья (род. 1753 г.). ...Мозырскому Ротмистру Ивану Вѣдничу выданнымъ и служащимъ въ томъ, что мы вышепоименованные Ярмолинскiе, будучи вотчинными владѣльцами фольварка Ясенщизны состоящаго въ Мозырскомъ уѣздѣ намъ послѣ отцовъ нашихъ Iосифа, Юрiя, Федора и Степана, а дѣда нашего Ивана — тоже Ивана, Сильвестра, Андрея и Леона, а дѣда нашего Степана Ярмолинскаго въ дѣйствительное наслѣдство доставшагося и принадлежащаго... (1793 год). VII-е МИНСКОЕ ПОКОЛѢНIЕ. У Петра Михаиловича три сына: Михаилъ (род. 1819 г.), Иванъ (род. 1824 г.) и Матвѣй (род. 1834 г.). У Петра Павловича тоже три сына: Василiй (род. 1823 г.), Петръ (род. 1825 г.) и Романъ (род. 1831 г.). У Степана Павловича одинъ сынъ Василiй (род. 1833 г.). У Федора Лаврентьевича три сына: Гаврiилъ (род. 1813 г.), Семенъ и Фома (род. 1828 г.). У Трофима Лаврентьевича два сына: Иванъ (род. 1806 г.) и Федоръ. У Федора Григорьевича два сына: Петръ (род. 1803 г.) и Иванъ. У Нестора Григорьевича два сына: оба Федора близнецы (род. 1807 г.). , У Якова Александровича одинъ сынъ Григорiй (род. 1806 г.). У Степана Андреевича три сына: Федоръ (род. 1781 г.), Иванъ (род. 1783 г.) женатый 1-мъ бракомъ на дѣвицѣ Плицинской, а вторымъ на дѣвицѣ Жавридовичъ и еще Федоръ (род. 1785 г.).. У Рафаила Васильевича одинъсынъ Петръ (род. 1776 г.). У Матвѣя Васильевича два сына: Петръ (род. 1787 г.) и Василiй (род. 1791 г.). У Казимiра Васильевича одинъ сынъ Федоръ (род. 1793 г.). У Федора Васильевича три сына: Михаилъ (род. 1806 г.), Францъ и Рафаилъ (род. 1814 г.). У Фомы Васильевича два сына: Викентiй (род. 1801 г.) и Иванъ (род. 1803 г.). У Семена Iосифовича три сына: Iосифъ (род. 1788 г.), Степанъ (род. 1805 г.) и Кастанъ (род. 1808 г.). У Василiя Юрьевича два сына: Iосифъ (род. 1781 г.) и Iеронимъ (род. 1799 г.). У Семена Федоровича одинъ сынъ Андрей (род. 1784 г.). У Василiя Федоровича два сына: Игнатiй (род. 1781 г.) и Фома (род. 1806 г.). У Михаила Федоровича два сына: Севастiанъ (род. 1803 г.) и Адамъ (род. 1817 г.). У Доминика Степановича два сына: Григорiй (род. 1783 г.) и Федоръ (род. 1791 г.). У Леона Ивановича одинъ сынъ Василiй (род. 1790 г.). У Антона Сильвестровича два сына: Карлъ (род. 1807 г.) и Яковъ (род. 1808 г.). У Протазiя Андреевича одинъ сынъ Степанъ (род. 1798 г.). У Николая Андреевича два сына: Рафаилъ (род. 1803 г.) и Иванъ (род. 1817 г.) У Ильи Леоновича два сына: Иванъ (род. 1783 г.) и Александръ (род. 1791 г.). VIII-е МИНСКОЕ ПОКОЛѣНIЕ. У Ивана Федоровича одинъ сынъ Игнатiй (род. 1833 г.). У Федора Несторовича перваго два сына: Иванъ (род. 1833 г.) и Семенъ (род. 1834 г.). У Федора Несторовича втораго одинъ сынъ Иванъ (род. 1831 г.). У Федора Степановича перваго три сына: Степанъ (род. 1804 г.), Викентiй (род. 1807 г.) и Францъ (род. 1819 г.). У Ивана Степановича одинъ сынъ Иванъ (род. 1824 г.). У Федора Степановича зтораго пять сыновей: Михаилъ (род. 1806 г.), Василiй (род. 1817 г.), Матвѣй (род. 1821 г.), Леонъ (род. 1828 г.) и Антонъ (род. 1832 г.). У Петра Рафаиловича два сына: Викентiй (род. 1800 г.) женатый на дѣвицѣ Михневичъ и Иванъ. У Петра Матвѣевича два сына: Андрей (род. 1805 г.) и Иванъ (род. 1821 г.). У Василiя Матвѣевича одинъ сынъ: Мартынъ (род. 1835 г.). У Федора Казимiровича четыре сына: Василiй (род. 1819 г.), Рафаилъ (род. 1820 г.), Дiонизiй (род. 1822 г.) и Викентiй (род. 1825 г.). У Михаила Федоровича одинъ сынъ Иванъ (род. 1832 г.). У Викентiя Фомича одинъ сынъ Михаилъ (род. 1825 г.). У Ивана Фомича одинъ сынъ Игнатiй (род. 1831 г.). У Iосифа Семеновича два сына: Антонъ (род. 1824 г.) и Станиславъ (род. 1828 г.). У Степана Семеновича одинъ сынъ Андрей (род. 1830 г.). У Костана Семеновича два сына: Флорiанъ и Викентiй. У Iосифа Васильевича три сына: Степанъ (род. 1809 г.), Францъ (род. 1812 г.) и Доминикъ (род. 1819 г.). У Герасима Васильевича одинъ сынъ Доминикъ (род. 1828 г.). У Андрея Семеновича два сына: Степанъ (род. 1820 г.) и Григорiй (род. 1822 г.). У Игнатiя Васильевича одинъ сынъ Рафаилъ (род. 1818 г.). У Севастьяна Михаиловича одинъ сынъ Леонардъ (род. 1826 г.). У Григорiя Доминиковича пять сыновей: Казимiръ (род. 1801 г.), Августинъ (род. 1804 г.), Iосифъ (род. 1815 г.), Михаилъ (род» 1819 г.) и Викентiй (род. 1822 г.). У Федора Доминиковича три сына: Флорiанъ (род. 1817 г.), Бонифацiй (род. 1822 г.) и Фабiанъ (род. 1825 г.). У Василiя Леоновича два сына: Валентiй (род. 1819 г.) и Августинъ (род. 1822 г.). У Степана Протазiевича два сына: Павелъ (род. 1827 г.) и Бонифацiй (род. 1830 г.). У Александра Ильича одинъ сынъ Леонардъ (род, 1825 г.). IX МИНСКОЕ ПОКОЛѢНIЕ. У Степана Федоровича два сына: Викентiй (род. 1832 г.) и Иванъ (род. 1836 г.). У Франца Федоровича два сына: Ксаверiй (род. 1838 г.) и Антонъ (род. 1842 г.). У Викентiя Ивановича четыре сына: Сервизiй (род. 1851 г.), Казимiръ (род. 1853 г.), Иванъ (род. 1855 г.) и Валерiанъ (род. 1858 г.). У Василiя Федоровича одинъ сынъ Сервизiй (род. 1853 г.). У Викентiя Петровича одинъ сынъ Михаилъ (род. 1825 г.). У Ивана Петровича одинъ сынъ Iосифъ. У Василiя Федоровича одинъ сынъ Касперъ. У Дiонизiя Федоровича три сына: Никодимъ, Михаилъ и Игнатiй. У Викентiя Федоровича одинъ сынъ Павелъ (род.1854 г.). У Степана Iосифовича одинъ сынъ Антонъ (род. 1835 г.). У Франца Iосифовича два сына: Иванъ (род. 1839 г.). и Викентiй (род. 1843 г.). У Доминика Iосифовича два сына: Иванъ (род. 1849 г.) и Викентiй (род. 1856 г.). У Рафаила Игнатьевича одинъ сынъ Михаилъ (род. 1846 г.). У Леонарда Севастьяновича два сына: Ипполитъ (род. 1850 г.) и Эдуардъ (род. 1853 г.). У Казимiра Григорьевича два сына: Адамъ (род. 1829 г.) и Ксаверiй (род. 1849 г.). У Августина Григорьевича два сына: Иванъ (род. 1833 г.) и Францъ (род. 1843 г.). У Iосифа Григорьевича одинъ сынъ Адамъ (род. 1843 г.). У Флорiана Федоровича одинъ сынъ Антонъ (род. 1852 г.). У Бонифацiя Федоровича одинъ сынъ Адольфъ (род. 1849 г.). У Фабiана Федоровича одинъ сынъ Адамъ (род. 1851 г.). У Валентiя Васильевича одинъ сынъ Иванъ (род. 1849 г.). У Августина Васильевича одинъ сынъ Антонъ (род. 1856 г.). У Павла Степановича одинъ сынъ Иванъ (род. 1852 г.). У Леонарда Александровича одинъ сынъ Iосифъ (род. 1847 г.). Х-е МИНСКОЕ ПОКОЛѢНIЕ. У Михаила Викентьевича одинъ сынъ Адольфъ (род. 1850г.)... [/q] Юрій Ярмолинський, котрий 2 жовтня 155 0 р. отримав платню на пописі в Шаравці 2
2. AGAD. - ASW. - Dz. 85. Syng. 55. - К. 2 6 v: Georgius Jarm oli[n]ski [eq.] 6
Elżbieta, żona Adryjana Jacimierskiego, zmarła przed 1603 r. Anna, 1-o v. za Hryćkiem Łojowskim, a 2-o v. za Mikołajem Dziuszą 1620 r.
Maryna za ks. Jerzym Puzyną, łowczym wołyńskim 1630 r., której potomstwo procesuje Jan Jarmoliński 1647 r. (Kij. VI C f. 395).
Zofia, ihumena w Korcu 1650 r.
Marusza z Malińskich, wdowa po Romanie, zmarła 1636 r.
Jan i Mikołaj, podpisali z województwem brzeskiem-litewskiem, elekcyę Jana Kazimierza.
Andrzej procesowany przez Dobrzyńskiego 1667 r. (Kij. VII f. 32). Andrzej, dziedzic Szumbar, ma sprawę 1689 roku z chorągwią Wilgi (Zs. Lwow. 85 f. 713). Andrzej, sprzedał 1701 roku część Kuszelowa Ledóchowskiemu.
Tomasz Jarmoliński i Jerzy Jarmoliński Romanowicz, 1678 r. dziedzice Jarmoliniec (Gr. Kamien.). Jeden z wymienionych wyżej Jerzych, z żony, Zuzanny Kalinowskiej, miał syna Tomasza, którego córki: Anna, za Janem Szepingiem z Inflant i Barbara, za Aleksandrem Bałabanem, w początkach XVIII-go wieku. (Ta ostatnia mylnie pod Bałabanami nazwana Sułkowska, kiedy powinno być Sutkowska, a raczej z Sutkowiec Jarmolińska). Pierwsza wniosła mężowi Jarmolińce, a druga - Sutkowce.
N., podczaszy sanocki 1701 r.
Fabian Sebastyan, syn Dominika Jakóba i Maciej, syn Jakóba, legitymowali się ze szlachectwa w Królestwie, w pierwszej połowie XIX-go wieku.
Aniela, córka Macieja i Katarzyny, zamężna Stankiewiczowa, zmarła 1904 roku w Spale.
Кроме того, на нашем форуме, в теме "Ярмолинские,( Березовсий,Тарасевич, Вишневские, Старжинские)" участники выкладывают сведения, что Ярмолинские (19-й век) проживали в селе Кайтановка ранее Радомышельский уез. Киевская Губерния, сейчас Радомышельский р-н Житомирская область, приводят данные из Метрической книги Радомысльскаго Уезда села Березовки Крестовоздвиженской Церкви. Участники данной темы считают, что Ярмолинские в Житомирскую область переселились из района Тростянец (на данный момент этого населенного пункта не существует), что возле Погоста Слуцкого уезда на основани справки с метрической Книги Погостской Иоанно Предтеченской Церкви, что в 1795 года месяца февраля 30 числа застенка Тростенца Погостской Церкви прихожанина Григория Ермолицкогои его первобрачной жены Федоры родиля сын Семен.http://forum.vgd.ru/1291/33072/10.htm?a=stdforum_view&o= Но, судя из книги "Ермолинский Н. Ермолинcкие: К 500-летию рода", гнездом Ермолинских в Белоруссии был не Слуцкий повет, а Мозырский: "фольварка Ясенщизны состоящимъ въ Мозырскомъ уѣздѣ", а в Черниговском повете, как видно из документа, имения были проданы: "по продажѣ Самища (Ямище) и Гусинской слободы въ воеводствѣ Черниговскомъ за три тысячи талеровъ". Таким образом, было бы логичнее переселение Ярмолинских на Житомирщину из Ясенщизны, а не из Тростянца. (Кстати, Ясенщизна - сейчас это сам пригород Мозыря). Кроме того, нам ведь интересно, откуда в 1718 году появились Петр, Лукаш, Давид и Габриэль Ярмолинские в Верпе Овручского повета? Из-под Мозыря или Тростянца, из-под Радомышля (Кайтановка и Березовка) или из самих Ярмолинец? Автор вышеупомянутой книги называет две причины "исхода" Ярмолинских из своей подольской отчизны: 1) гонения на православных и 2) отход их земель Турции в 1672 году по итогам Бучацкого мира (Польско-турецкая война (1672—1676), и тогда же разрушение замков в Ярмолинцах и Сутковцах: [q]Почти тридцать лѣтъ воевали православные на Волыни, но къ началу тридцатыхъ годовъ католики стали ихъ одолѣвать. Многiе, какъ напримѣръ Сангушки и Тышкевичи забыли произнесенный обѣтъ и возстали на своихъ же братьевъ. Тогда нѣкоторые изъ этихъ славныхъ идейныхъ борцовъ бросили свои помѣстья и родину и перешли въ единовѣрную Россiю. Такъ Николая Ермолинскаго мы видимъ въ 1632 году уже въ Русскомъ воеводствѣ въ своей смоленской вотчинѣ... Въ началѣ семидесятыхъ годовъ турецкiя полчища начали тревожить Подолiю. Въ 1672 году подъ натискомъ ихъ палъ Каменецъ и окружавшiе его замки, а четыре года спустя подъ городомъ Журавномъ былъ подписанъ миръ по которому вся Подолiя съ Каменцомъ была уступлена Султану. Что именно случилось въ это время съ Яномъ Константиновичемъ сказать трудно. Достовѣрно извѣстно что въ годъ нашествiя былъ разрушенъ казавшiйся неприступнымъ замокъ въ Сутковцахъ. Руины отъ его колоссальныхъ башень показываются рѣдкимъ туристамъ до сихъ поръ. Я самъ ихъ видѣлъ. Такой же участи подвергся и старинный замокъ на Ярмолинцахъ отъ котораго осталось лишь нѣсколько подвальныхъ сводовъ. Послѣ 1672 года имя Яна Константиновича попалось мнѣ только одинъ разъ въ дѣлахъ девяностыхъ годовъ, гдѣ онъ показанъ воеводою въ повѣтѣ Пинскомъ. Что случилось съ нимъ далѣе неизвѣстно. Во всякомъ случаѣ онъ былъ послѣднимъ владѣтельнымъ паномъ на Ярмолинцахъ изъ мужскаго поколѣнiя нашего рода... [/q] Но, так ли все было на самом деле? Более глубокое изучение данной темы говорит о том, что события развивались немного по-другому. Действительно, причиной переезда части Ярмолинских в Смоленскую губернию и Черниговское воеводство, а затем и Минское, могли служить причины указанные выше, но тогда не было никаких видимых причин уже из Минского воеводства переселяться в Киевское (под Радомышль)? Вот этот документ, который и расставит все точки над "і": Брачное условие, заключенное шляхтичем Яном Ярмолинским с опекунами его невесты Катерины Стрибилевны. Хотя молодые, в момент заключения условия, были уже обвенчаны (киевским митрополитом Петром Могилой), тем не менее свадьба откладывается на два с половиной года, а до тех пор невеста должна была оставаться по-прежнему в доме своей бабки, жених же обязывался тем временем выхлопотать, чтобы мать выделила ему наследственную часть отцовских имений, на которой он мог бы записать вено своей будущей жене. 1634 год 21 декабря.http://www.runivers.ru/bookrea...2/mode/2up Из данного документа мы узнаем, что Ян Ярмолинский с Ярмолинец, который в 1649 году уже судья земский Кременецкийhttps://books.google.com.ua/bo...mp;f=false, был сыном Константина Ярмолинского, и заключил брачное соглашение с опекунами обвенчанной с ним Катерины Ивановны Стрибиловны, находящейся в опеке своей бабки Маруши Ельцовны Филоновой Стрибиловой, и самое главное, дом чесниковой Киевской находился в Березовицах. Березовицы в соседстве с Пилиповичами было одним из сел у владении Филона Стрибила (См. родосл. Стрибиловhttp://forum.vgd.ru/post/1231/...#pp1824780 и Zrodła Dziejowe, T. XXI, Warszawa, 1894, стр. 217, 228, 258, 274, 316, 607, а также наших коллег на форуме по теме Ярмолинских). Так что же получается, Ян Константинович Ярмолинский с Ярмолинец, судья земский Кременецкий, заключил брак с Катериной Ивановной Стрибиловной из Березовец (под Радомышлем)? Да именно, так. Но, видимо, сам он еще не переселился в Житомирский повет, а вот его дети, точно. Дело в том, что Ян Константинович, по словам Бонецкого, опирающегося на выписи из Сумариуша Люблинского трибунала Волынского воеводства, женат был дважды. Первая жена Катерина Стрибиловна, а вторая - Янова Лагунова, с которой имел сыновей Андрея и Стефана, умерших безпотомно. (см. файл внизу). Но, о детях с Катериной Стрибиловной, как видим, ни автору книги "Ермолинcкие: К 500-летию рода", ни Бонецкому не было ничего известно. Были ли они? Причем, раз он женат дважды, то потомство с первой женой, очевидно, должно было оставаться в Березовицах, другими словами, на отчизне Стрибилов? И вот эти потомки найдены!!! 1683 год. Люстрация подымной подати Киевского воеводства, поветов Овручского и Житомирского: стр. 498 - место Ворсовка пана Ярмолинского, дымов 22, злотых 3, село Яновка того ж дымов 20, злотых 2, село Березовка того ж дымов 10, злотых 1. http://www.runivers.ru/bookrea...6/mode/2up стр. 504 - из села Березович (Berezowicz) от пана Ярмолинского, дым 1, злотый 1. стр. 505 - из села Яновки от пана Ярмолинского дымов 2, злотых 2, из села Йвановки волости Чудновской дымов 2, злотых 2. http://www.runivers.ru/bookrea...2/mode/2up Таким образом, согласно данной Люстрации 1683 года, как минимум двоих панов Ярмолинских мы нашли на родине Стрибилов, которые, очевидно, являлись сыновьями Яна Константиновича Ярмолинского и его первой жены Катерины Ивановны Стрибиловны, поскольку сам Ян Ярмолинский уже 16 декабря 1660 года - небожчик, ведь тогда судейство кременецкое по смерти Яна Ярмолинского передано Мартину Ледоховскому, жолнеру : [q]62. 1660. XII. 16. Krakow Sędztwo krzemienieckie po smierci urodzonego Iana Iarmolinskiego urodzonemu Marcinowi Ledochowskiemu, zolnierzowi [Reg. - Index, f.80; AK, s.63; Sig.-3, f. 153; Sig.-4, f.67v.] Ian Kazimierz etc. Oznajmuiemy tym listem etc. Zawsze siq to zachowuie, ze kazdego cnocie і odwaznym zaslugom sluszne nagrody bydz mai^, daleko wiqcej tym, ktorych nie tylko wrodzone cnoty, ale tesz і dzielnosc mqstwa nam і Rzeptej w podawaniu czqstych okazyi przeciwko roznym incursiom nieprzyiacielskim doswiadczona zaleca. Przeto nie inakszym cnot і dzielnosci urodzony Marcin na Ledochowie Ledochowski id^c, nic nie pochybiai^c slaw^ znacznych mqstwem doswiadczonych przodkow swoich, ktorych pod czas terazniejszy nastempc^bqd^c, w sczerosci sluz^c ojczyznie chqc swoii ku usludze iej w wielu utarczkach ciqzkim razom nieprzyiacielskim па пщ nastempui^cym wytrzymywai^c, iako m^z і zolnierz mqznie siq zawsze stawial і wiqzienie w Ordzic przez lat kilka w potrzebie wziqty za dostoienstwo nasze, iako tesz і calosc Rzeptej, ponosil і teraz w swiezo przeszlych expeditiach niemalym kosztem okrite pocztami swymi chor^gwie zasadzai^c, laskq sobie nasz^ niemal^ przez to II pozyskal, a nad to і czqstokroc na ziazdach 96v. publicznych, iako to conuokatiej, elektiej, coronatiej naszej і na inszych tak wielu sejmikach w woiewodztwie swoim wolynskim і na generalnych sejmach oswiadczal. Aby tedy nieustawai^c^ przeciwko sobie za te cnoty uznawal przychilnosc і dobroczynnosc nasz^ krolewsk^ chqtniesmy na to umysl nasz sklonili, zesmy za obraniem od dignitarzow, urzqdnikow і obywatelow powiatu krzemienieckiego czterech candidatow vakui^cy urzęd sędztwa ziemskiego krzemienieckiego po smierci urodzonego Iana Iarmolinskiego przerzeczonemu urodzonemu Marcinowi Leduchowskiemu ze wszystkimi prawami, praerogatiuami, obuentiami і innymi przynaleznosciami, temu urzqdowi z prawa albo z zachowalego zdawna zwyczaiu sluzycemu dali і conferowali, iakosz daiemy і conferuiemy terazniejszym listem naszym, a to do ostatnich dni zywota swego albo poki na wyzszy iaki urzyd albo godnosc nie postympi. Co do wiadomosci wszystkich dignitarzow, urzqdnikow і obywatelow wdztwa wolynskiego a powiatu krzemienieckiego donoszyc, miec chcemy і roskazuiemy, abyscie przerzeczonego urodzonego Marcina Ledochowskiego za prawdziwego sqdziego krzemienieckiego mieli і znali, miejsce, prawa, praerogatywy і obuentie, do tego urzqdu zdawna nalezyce, wszystkie iemu, a nie komu inszemu przyznawali і oddawali dla laski naszej. Na co dla lepszej wiary rqky siq naszy podpisalismy і pieczqc koronny przycisnyc roskazalismy. Dan w Krakowie dnia XVI mca grudnia roku panskiego MDCLX roku naszego polskiego XII a szwedzkiego XIII roku. Ian Kazimierz, krol. Miejsce pieczqci wielkiej koronnej. Stephan Hankiewic, ie[go] kr. mci sekretarz. Za sprawy і przelozeniem iasnie wielebnego w Bogu ie[go] m. xdza Mikolaia na Prazmowie Prazmowskie[go], biskupa luckiego, opactwa sieciechowskiego administratora, proboscza kosciola s. Michala na zamku krakowskim, najwyzszego kanclerza koronnego. M.Prazmowski, biskup lucki, kanclerz w. koronny, opat sieciechowsky. Stefan Hankiewic, ie[go] kr. mci sekretarz і decretow 97 iego ruskich, a oraz act tych pisarz, m[anu] p[ropria].3 II https://www.google.com.ua/url?...W1fEzpQrIw [/q] Кроме того, в актовых книгах сохранились записи не только о Ворсовке во владении Яна Ярмолинского и конфликты с Ельцами, а и о том, что в феврале 1639 года была осуществлена дарственная запись пана Мартина Омецинского тому же судье земскому Кременецкому Яну Ярмолинскому части села Овруччизны (см. Опись актовой книги Киевского центрального архива. № 17. К., 1884, стр. 11https://books.google.com.ua/bo...mp;f=false). Думаю, ответ на вопрос, откуда появились многочисленные Ярмолинские в Овруцком повете и затем в Верпе (1718 год), теперь очевиден: из Ворсовки или Березовиц под Радомышлем - отчизны Стрибилов, а затем и Ярмолинских. До этого, Ярмолинские на Овруччине встречаются эпизодически и то один раз, причем женская линия, которая, скорее всего, появилась из самих Ярмолинец: [q]ЯРМОЛИНСЬКІ: Євдокія Ярмолинська заміжня за Василем Коркошком (1582), мали двір в Овручі. Один Ярмолинський мав у 7 селах 194 димів. Рід Костянтина Ярмолинського. Ян Ярмолинський був кременецьким земським суддею (1650)221.(221 Актові документи про визвольну війну. ..С. 27.)https://www.google.com.ua/sear...0%BE%D0%BC Известные представители рода: Ермолинский, Григорий Иванович (1808 — после 1863) — генерал-лейтенант флота в отставке. Ермолинский, Николай Иванович (1820—1893) — тайный советник. Ермолинский, Николай Николаевич (1869—1919) — генерал-майор, генеалог, шталмейстер двора вел. кн. Константина Константиновича и вел. кн. Елизаветы Маврикиевны, воспитатель князей Олега и Игоря Константиновичей[1]. Сутківці як посаг дружини Барбари з Ярмолинських дісталися вінницькому, теребовлянському, рогатинському старості Олександрові Балабану. Олександр Балабан, як і значна частина подільської руської шляхти, потрапив після битви під Цецорою (біля Могилева-Подільського) в татарський полон. З полону був викуплений через три роки за 10 000 золотих і в 1623 вибудував у Сутківцях обороний замок (досі збереглися його руїни). Жалованная грамота кор. Владислава Ягайла слугѣ его Ходку на с. Ермолинцы, въ Смотричской волости, въ вѣчное владѣніе, съ обязанностью военной службы. 1007 г. (sic—1 марта 1407 г .) Подтвержденіе кор. Сигизмунда Августа 1558 г.
Confirmatio literarum pro parte Germoliński. Sigismundus Augustus etc. Significamus etc., exhibitas esse coram liobis per certos consiliarios nostros nomine Germoliński, terrigenae nostri de terris Podoliae, literas pargameneas, literis et sermone ruthenico conscriptas, ab olim serenissimo domino Wladislao, Dei gratia rege Poloniae, proavo nostro desideratiSsimo, predecessoribus commemorati nobilis Germoliński super bonis haereditariis, seu Laereditate Germolincze dicta concessas. Quarum licet casu infortuito vel fortassis ob antiquitatem sigillum esset confractum, tamen cum nulli alii suspitioni malae abnoxiae essent, snpplicatum est nobis, quo eas ratas et gratas habere authorithateque nostra regia approbare, ratificare et confirmare dignaremur. Harum itaque literarum lingua ruthenica tenor sequitur ad verbum et est talis: Władislaw Bozey milosthi korol polski у lithowski, ruski у inich mnohich ziemli hospodar. Czyniemy znamienitho szim naszim listom kazdomu dobromu, komu toho potrebizna, ktho kole nan woyrzith iii vszliszith cztuczi, aze dale iesmo sluze naszimu Chodkowi szelo na imie Jermolinczi na ricze Werchuszicze v Smotriczkoi wolosthi, woirziwszy na ieho wiernuiu szluzbu, chotheczi ponym2) aby thim liepiei i wierniei posluzil nam у naszym dithem у naszim namisthkom won szam i ieho dithi у ieho namisthkowie. A tako daiemo i daleszmo iemu thuiu naszu didinu na imie Jermolinczi na riczi Werchusziczi v Smothriczkowi wolosthi na wiki wieczni iemu, у ieho dithem, i ieho namiesthkom, i ieho blizniem, ze wszim prawem, у s plathi, у z dochodi, szobi niczoho ni wiymuiuczi, у z rykami, у z wodami, у sthawi, у z lessy, у z thom liszom imienuyczy Hacziscza, i s kriniczami, stbo szuth ys toho lisza Haczysczy witekli, у z dubrowami, s pasthwiskami, у z rolami, у zo sianozathmi, у z mythom: kotory iduth к torzowi*) czerez ieho didinu— od kozdolio woza po hrosik, a ys kupieczkich wozow po dwa hrosziki. A tho iesmo iemu dali przedreczonemu śluzy naszomu Ohodkowi, у dithom ieho, у blizniem ieho nassu didinu, a na thom mozet szobi prziszaditi, polipsity, a wolen ie przedati у oddati, na swoie dobroie powiernuthi. A ys toho imienia Chodko maieth nam szluzithi kopyem a dwima strilczoma. А к sziemu naszimu listu na kryposth kazale iesmo naschu pieczeth priwissitliy. W naszom horodi Krakowi, we wthorek wielikoho postha w czeczwiertnuiu nedeliu pod lithi rozesthwa Chrystowa thissiecza lith i szomoho litha. A przi thim bili swidczy: pan Jan krakowski, dzidzicz Tharnowski, Pan Crission z Osthrowa, woiewoda sudomirski, Ligęza z Niemirowa, woiewoda lancziczki, pan Climoth s Corewa—wisliczki, pan Andrei s Thenczina, podstoli krakowski, pan Zbygniew marschalko krolowei, pan Piotr Bakothki stharostha podolski, a piszal krolowei pisar Marco. Amin. Yisa per Albertum de Żychlin, regni Poloniae vicecancellarium. Nos itaque Sigismundus Augustus rex, supplicationi praefatae annuentes etc. Коронная Метрика Варшавскаго Главного Архива №93, л. 125.http://www.runivers.ru/bookrea...5/mode/1up
|
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Я >