На вічному посту

НА ВІЧНОМУ ПОСТУ


    Трагедія 20-річної давності, що спіткала екіпаж атомного підводного човна «Комсомолець» у во­дах Норвезького моря, і досі нагадує про себе. Во­на живе в пам'яті всіх, для чиїх рідних морська безодня навіки стала братською могилою, і лише пожовклі від часу фотографії розповідають про щасливі миттєвості їхнього буття. Нещастя торк­нулося багатьох радянських родин, в тому числі і сім'ї Максимчуків, мешканців Новоархангельська, чий син і брат -  Юрій Максимчук, трагічно загинув на бойовому посту.



З автобіографії

   Юрій Іванович Максимчук народився 3 травня 1957 року в селі Єкатеринівка Ні­копольського району Дніп­ропетровської області. За­кінчив у 1974 році середню школу. Цього ж року Юрій вступив до Севастопольсь­кого вищого військово-морського інженерного учи­лища, а батьки Юрія пере­їхали на постійне місце про­живання до смт. Новоархангельськ. В 1979 році, після закінчення навчального за­кладу, Юрій отримав при­значення на Північний флот ВМФ колишнього СРСР.


«Комсомолець»

   У глибинах безмежного океанського простору на шаленій швидкості снують атомні ракетоносці. У війсь­кових колах ці машини на­зивають «вбивцями міст». І не випадково. Балістичні ра­кети, оснащені ядерними боєголовками, націлені на десятки населених пунктів. Досить одного натиску кно­пки, і всі вони зникнуть з ли­ця землі. Зрозуміло, що по­стійній загрозі для мирного населення потрібен був на­дійний заслін. Так з'явився винищувач ракетоносців, підводний атомохід «Комсомолець». Надсучасний корабель став справжньою знахідкою для вітчизняних служб безпеки. З великою швидкістю рухаючись у во­дах океану, «Комсомо­лець» знаходив підводних піратів і в разі потреби — знешкоджував їх. Окрім складної техніки, на його бо­рту знаходились торпеди, в тому числі з ядерними за­рядами. Завдяки широким можливостям корабля, окрім військової місії, він ви­конував ряд науково-технічних завдань. Зокре­ма, дослідження Світового океану, направлені на вирі­шення народногосподарсь­ких потреб. Втім, будь-яка техніка, якою б сучасною і досконалою не була, запиша­ється мертвою без людей. Життя в гігантський організм підводного крейсера вдихнув екіпаж 69 людей з різними долями, різного віку, але одні­єї, спільної для всіх мети.

Замполіт

   Люди, далекі від військової справи, навряд чи замислю­ються над тим, хто такий замполіт, і яке місце за­ймає ця людина у військо­вій галузі. Свого часу засту­пники командирів з політич­ної частини займались без­посередньо політичним ви­хованням військовослужбо­вців. З часом їхня роль зна­чно розширилась і вони ста­ли свого роду психоаналіти-ками, від яких напряму за­лежала атмосфера у війсь­ковому колективі, сила духу й бадьорість усіх його чле­нів. У маленькому світі, схо­ваному під товщею води, по­дібна участь була особливо потрібною. Замполіт «Ком­сомольця», капітан ПІ рангу Юрій Іванович Максимчук був саме такою людиною. За військовою спеціальністю Юрій Іванович інженер-атомник. Але його природна щирість, уміння орга­нізовувати людей, знаходи­ти з ними спільну мову до­помогли проявити себе в ін­шій галузі. Цьому сприяло й заочне навчання у військо­во-політичній академії іме­ні Леніна.

    Вже з перших днів появи на кораблі замполіт актив­но зайнявся вивченням гі­гантської машини, знайоми­вся з людьми, багато спіл­кувався І якось непомітно за короткий проміжок часу знайшов спільну мову з ко­жним членом екіпажу. Усім здавалося, що знаєш цю лю­дину все життя таким від­критим і щирим був моло­дий капітан. Юрій Іванович Максимчук належав до тієї категорії людей, котрі за­ймаються різними справа­ми одночасно і при цьому все доводять до кінця. В йо­го характері гармонійно по­єднувались сила волі, прин­циповість та чисто людське розуміння і небайдужість до чужих проблем. І дуже ско­ро це відчув на собі весь екі­паж «Комсомольця». Доб­ре розуміючи, наскільки важко моряки переживають розлуку з рідною домівкою, напередодні плавання Юрій Іванович обходив усі їхні родини, де робив записи від дружин, і дітей, а по­тім у певний момент кожно­му вручав такі повідомлен­ня. Подібні листи в далеких походах додавали наснаги жити. А які конкурси влаш­товував для моряків! В обо­в'язковому порядку до учас­ті в них залучав кожного члена екіпажу. Конкурси бу­ли настільки кумедними й веселими, що примушували посміхнутись навіть найбі­льшого песиміста. Хто біль­ше скине зайвої ваги у пла­ванні, відростить найгарніші вуса, краще зіграє в ша­хи... Здавалося, його фанта­зії не було меж, а тому суму­вати І байдикувати у вільний час не доводилось нікому. А ще він був просто хорошою людиною, з якою можна від­верто поговорити, отримати пораду І підтримку.

Пожежа

    Напередодні трагедії ко­мандир «Комсомольця» Е.О. Ванін провів розширене засідання за участю коман­дирів бойових частин, стар­ших начальників, що знахо­дились у плаванні разом з екіпажем. Учасники заходу говорили про важливість до­тримання правил протипо­жежної безпеки на підвод­ному човні. З цією метою при­йняли рішення провести чергове його обстеження. Перевірка здійснювалась по всіх відсіках. На човні таки ви­явили певні недоліки не скрізь вистачало кришок на розетках, у деяких місцях пе­ретерлося заземлення, але-всі вони були одразу ж лікві­довані. Тож приводів для хвилювання не виникало. І раптом... Як з'ясується пізні­ше, завдяки даним знайде­ного вахтового журналу, об 11.03 в одному з відсіків чов­на почалася пожежа. Незва­жаючи на включення проти­пожежної системи, через 19 хвилин вогонь дав про себе знати а іншому відсіці, ще згодом полумя охопило пульт керування підводного човна. Керівництво «Комсо­мольця» прийняло рішення про спливання. У цей час екіпаж продовжував боро­тися з вогняною стихією. Од­ні ліквідовували пожежу, ін­ші допомагали постраждалим бойовим побратимам, але всі однаково діяли зла­годжено і мужньо. Аби не до­пустити радіаційної небез­пеки, подбали про заглу­шення реактора. За свідчен­ням особового складу, кері­вництво човна до останньо­го не втрачало надії на по­рятунок людей і самої ма­шини, і тільки о 16.45, коли в кормових відсіках почали лу­нати удари і стало зрозумі­лим, що зруйновано міцний корпус, капітан віддав наказ негайно покинути човен. «Комсомолець» почав тону­ти. Спершу він рухався май­же вертикально, але згодом випрямився і перед тим, як ударитись об дно, певний час перебував у горизонтальному положенні. Як з'ясують зго­дом фахівці, від місця аварії  «Комсомолець» відійшов на досить велику відстань.

     Юрій Максимчук покинув човен о 17.00. Знаходячись на рятувальному плоту, він, як міг, допомагав товари­шам спільно з лікарем робив штучне дихання. І раптом Юрій побачив у воді, неподалік плоту, молодого 18-річного матроса. Весь об­горілий після нещодавньої пожежі, він ледве тримався на хвилях штормового мо­ря. Не роздумуючи, зампо­літ ЗВІЛЬНИВ ДЛЯ НЬОГО СВОЄ місце, опинившись у льодя­ній воді. А через 35 хвилин Юрій Іванович потонув... Його тіло в числі 23 побрати­мів так і не було знайдене. Вже згодом з екранів теле­візорів та з газет скажуть, що на підводному човні не за­лишилось жодного матро­са. На вічному посту лиши­лася частина старших офі­церів. Командир покинув корабель останнім...

Пам'ять

   У всі часи військові моря­ки користувалися особли­вою народною шаною і лю­бов'ю. Служити на флот брали найдостойніших. Це вважалося справою честі. Юрій Максимчук виправдав довіру. Героїзм молодого офіцера військово-морського флоту високо оцінено державою його посмертно   нагороджено орденом Червоного Пра­пора. Юрій Іванович пішов Із життя ще зовсім моло­дим. Але за своє коротке життя встиг зробити стіль­ки хорошого, що світлі спо­гади про нього житимуть завжди. Про це нагадують сизокрилі чайки, що пла­чуть над морською хвилею...


ГРИГОРІЙ МУЛЯР, капітан І рангу запасу, м, Київ

За матеріалами газети "КОЛОС" від 4 квітня 2009 р.

смт. Новоархангельськ

Ще статті по цій темі:

До останньої хвилини


http://podrobnosti.ua/podrobnosti/2009/04/07/594576.html


http://militera.lib.ru/h/cherkashin_na2/06.html


http://www.modernlib.ru/books/romanov_dmitriy_andreevich/tragediya_podvodnoy_lodki_komsomolec/read/


http://facts.kiev.ua/archive/2009-04-07/95677/index.html


НАЗАД


Comments