ПРО ІСТОРІЮ ЧОРТКОВА ТА ОФЕНЗИВИ

ЧОРТКІВ

- місто Тернопільської області, райцентр. До Чорткова приєднане с. Синякове. Розташ. на берегах р. Се­рет, за 76 км від облцентру, залізнична ст. Через Чортків пролягають автошляхи Тернопіль-Чернівці та Івано-Франківськ-Кам'янець-Подільський. Насел. 32,6 тис. осіб (2010). Понад 90% -українці, нац. меншини - росіяни, поляки, єв­реї та ін. Перша писем. згадка—1522 як власність Єжи Чартковського, якому  польський король Сигізмунд ІІІ дозволив підняти селище Чартковіце до рівня міста і надав йо­му магдебурз. право. На поч. 17 ст. власники Чорткова Гольські збуд. замок із каменю та цегли. 1604 власник Ч. С. Гольський отримав привілей на провед. 2-х ярмарків та торгів у неділю. Згодом Ч. - власність Потоцьких, від кін. 18 ст. – Садовських. 1524, 1549 Ч. зазнав знач. руй­нувань від нападів турец.-татар. завойовників. Під час Нац.-визв. війни укр. народу під проводом Б. Хмельницького Ч. - один із центрів повстання. Восени 1655 козац. полки під проводом полковника М.Кривоноса захопили Ч. і взяли у полон брацлав. воєводу П. Потоцького. 1672-83 Ч. - під владою Туреччини, за­мок - резиденція турец. субпаші Подільського пашалику. За умовами Карлов. конгресу 1698-99 16 січня 1699 Ч. передано до Речі Пос­политої. Від 1772 Ч. належ. до Австрії (Заліщицькі, згодом Чортківські округи); 1809-15 - до Росії як одне з міст Чорт-ків. округу . Від 1867 - центр повіту. 1880 в

Ч. працювали цегл. з-д, олійня, млин, ф-ки с.-г. знарядь, рому та лікерів. 1897 через Ч. про­лягла залізниця Тернопіль-Станіслав (нині Іва­но-Франківськ). Під час 1-ї світ, війни від серп­ня 1914 до липня 1917 у Ч. перебув, рос. війсь­ка. Червень 1919 - Чортків. офензива. У липні 1919 в Ч. розташ. канцелярія диктатора ЗУНР Є. Петрушевича, сюди приїжджав на перегово­ри С. Петлюра. Діяли "Просвіта", "'Січ", "Со­кіл", "Луг", "Сільський господар", "Союз ук­раїнок", "Рідна школа" та ін. т-ва, окруж. союз кооператив. 28 червня-2 липня 1941 в Чортків. тюрмі рад. спецслужби знищили понад 800 осіб ( на цвинтарі є їхня могила), 123 особи розстріл. дорогою в м. Умань (Черкас. обл.), 767 - в Умані. 6 липня 1941-23 березня 1944

Ч. - під нім.-фашист. окупацією. 27 лис­топада 1942 на полі між Ч. та с. Ягіль-ниця фашисти роз­стріл. 52 в'язні Чортків. тюрми (на­сип. символ. моги­лу). Через те, що Тернопіль унаслі­док запеклих боїв був майже повністю зруйнований, у Ч. 1944-46 перебували обл. установи та орг-ції. Зберег. за­лишки Чортківського замку (кінця 14-поч. 15ст., перебудованого  з дерев’яного на кам’яний на поч.. 17 ст.), ратуша з годинник.

вежею. (поч.. 20 ст.), буд. колиш. міськ. магістрату (1924-1930.) Є церкви Успіння Пресв. Богородиці (1583, дерев.), Вознесіння Христового (1630, дерев.; відбуд. 1717, реставр. 1997), Непороч. Зачаття Пресв. Діви Марії (1854, мур.), Пок­рови Пресв. Богородиці (1905, мур., з каплицею Божої Матері та джерелом Всецариці), Катедр. собор Верховних Апостолів Петра і Пав­ла (2001), монастир оо. Домініканів (1610) та костел св. Станіслава (1610; перебуд. поч. 20 ст.), 2 синагоги "Головна" (1680-і) й "Нова" (1909, архіт. Г. Ґельдкремер; нині приміщ. стан­ції юних техніків), капличка Чудотвор. Матері Божої з Люрду (1994). Спорудж. пам'ятники керівни­кам партизан, загону "Дванадцятка" С. Мельничуку та П. Шереметі (1953), на 2-х Брат. моги­лах воїнів ЧА (1953 і 1954), на могилі Героя Рад. Союзу І. Лавроненка (1955), /. Франку (1959), Т. Шевченку (1995, скульп. В. Ропецький), артистці й співачці К. Рубчаковій (1991, скульп. Д. Стецько), актору й режисерові П. Карабіневичу (1993, скульп. Г. Невесела), священномученику Г. Хомишину (2002), діячу ОУН і УПА П. Хамчуку ("Бистрому"; 2002), за­катованим у Чортків. тюрмі в липні 1941 (скульп. /. Сонсядло), Борцям за волю України (2005, скульп. В. Садовник), депорт. лемкам, св. Яну, розстріл. євреям, встановл. пам'ят. знак монахам, яких закатув. більшовики 1941, мемор. дошки Борцям за волю України (1924, реставр. 1992, у стіні церкви Покрови Пресв. Богоро­диці), художникові Л. Левицькому (1986), воякові УПА Г. Ільківу ("Пугачу"). Працюють педагогічне училище  ім.. О. Барвінського, мед. коледж, ін-т підпр-ва і бізнесу, дяків.-хит.Академія ім. Г. Хомишина, вище профес. уч-ще № 29, 7 ЗОШ, муз. шк., Будинок культури ім.. К. Рубчакової, краєзн. музей; громад. му­зей більшовиц. терору, політв’язнів та репресованих; громадський музей, присвячений М. Шашкевичу,4 б-ки, мед. заклади, відділ. електрозв'язку №7,відділення зв’язку ,  культ-просвіт. центр "Лемківська світ­лиця", соціально-культур. комплекс "Авіано­сець", ВАТ "Чортківський завод "Агромаш", сирзавод., хлібзавод.,  комбінат хлібопродуктів,цукр.з-д, м'ясокомбі­нат, "Біллербек-Україна" перо-пух. ф-ка й ін.виробн.-торг. заклади. Вих. г. "Голос народу", "Чортківський вісник" та "І плюс". З Чортковом пов’язані такі видатні постаті: артистка і співачка Катерина Рубчакова, артист, диригент і режисер Василь Коссак, артист Панас Карабіневич,австрійський письменник К.-Е. Францоз, польський – Єжи Яніцький, реліг. діяч та вчений -філософ Д.-М. Фрідман ,художник світової слави Яків Гніздовський,художники Ірина Носик, Леопольд Левицький,письменники: Василь Дідюк, Анатолій Гарматюк, Степан Тудор.Свою літературну діяльність починали Степан Галябарда і Ганна Костів-Гуска.Відомі  у накових колах світу вчені: економіст Богдан Гаврилишин, вчені –медики Степан Ворох та Роман Бучок, географ Роман Дражньовський, мовознавець та літературознавець Дмитро Штогрин, фізик Богдан Лукіянець, хімік Євген Лукіянець.Добру славу залишили по собі  громадські діячі, адвокати: Антін Горбачевський,Остап Юрчинський та Михайло Росляк.. Багате на таланти і сьогодення Чорткова: народний артист України Борис Мірус,засл. діяч мистецтв України скульптор Володимир Мельник, письменники: Р. Обшарська, В. Погорецький, Й.Свіжак, В. Махно та ін.

             У Чорткові виявилися археологічні пам'ят­ки середини палеоліту, трипільської культури, поселен­ня давніх слов'ян. Видавництво кн.:Jozef Opacki przewodnik po Czortkowie I okolicy/-1931, Історично-мемуарний збірник Чортківської округи:Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто,1974-923с.І.П.Герета, М.С. Гордій «Чортків» краєзнавчий нарис Львів:Каменяр.-1985, Я. Чорпіта "Чортків"історико-краєзнавчий нарис (1993,2002),І "Чортків. Туристичний путів­ник" (2003, автор тексту П. Бубніії),Земля Тернопільська туристичний путівник-Тернопіль:Джура-.2003, Чортківщина (1918-1939): Чортків- Тернопіль ,2005;"Чортківщина. Історико-туристичний путівник" (2007, упоряд. В. Погорецький), "Літературно-мистецька та наукова Чортківщина" (2007, авт. О. та Я. Чорпіти).

    ЧОРТКІВСЬКА ОФЕНЗИВА

 

Першочерговим стало завдання збройного захисту свободи та незалежної молодої Української держави, якій важко було розраховувати на допомогу ззовні.

Необхідно було витіснити польських інтервентів за межі української етнографічної території й забезпечити охорону держав­них кордонів. Для виконання цих завдань уряд ЗУНР приступив до організації регулярної Галицької Армії (в літературі вона здебільшого називається Українською Галицькою Армією - УГА). У січні 1919 року УГА нараховувала 70 тисяч осіб та 60 гармат, а влітку того ж року - до 100 тисяч осіб, які мали на озброєнні 160 гармат, 550 кулеметів, 20 літаків.

Боротьба на польсько-українському фронті тривала із змінним успіхом, поки на підмогу частинам окупантів не підоспіла у травні 1919 року сформована у Франції й оснащена найкращою на той час зброєю 80-тисячна армія генерала Ю. Галлера. Українські війська під натиском великих свіжих та добре озброєних польських сил почали відступати. Болючі питання на фронті посилювала зневіра українського вояцтва в політичному хисті уряду ЗУНР, який довіряв Антанті й не зумів розгадати політичного віроломства поляків. До того ж румуни, використавши трагічне становище УГА, 24 травня перейшли галицько-буковинський кордон і почали займати південно-східні повіти Східної Галичини. Внаслідок тритижневої офензиви армії Ю. Галлера полякам вдалося захопити майже всю Східну Галичину. Галицько-українське військо змушене було відступити з Львівщини через Тернопільщину до Збруча.

                 Розробку плану так званого "чортківського пролому" та його організаційного здійснення, як правило, приписують генералові Олександру Трекову. Не виключена можливість ,що ця військова операція була передбачена ще його попередниками.

                  Почала чортківську офензиву 7-а бригада УГА, яка 7 червня 1919 року здобула Ягільницю. Першого удару, що потягнуло за собою всю УГА, завдав 13-й полк піхоти 7-ї бригади під командуванням сотника Дибуляка. А наступного дня об'єднані сили 7-ї. )-ї і 1-ї бригад УСС здобули Чортків. Тут у руки переможців потрапила   більша частина польської артилерії, кілька сотень полонених та обози. Того ж дня 5-а сокальська бригада зайняла Копичинці. Звідси І -й корпус рушив у напрямі Теребовлі й Тернополя, 2-й  пішов на Бучач, 3-й - почан наступати лівим берегом Дністра, в напрямі Галича.

Уже 10 червня частини 2-го корпусу УГА були в Трибухівцях, а натупного дня зайняли Бучач. Розбивши противника під Язлівцем, 3-й корпус УГА  швидко просунувся на лінію Монастириська-Нижнів. УГА,   перебуваючи в безвихідному трикутнику ворогів, здеморалізована невдачею, здесяткована дезертирством слабкодухів, голодна й неодягнена    майже   голіруч,   при   мінімальних   засобах   зброї кинулася   на    противника    й    ламала    його    застави.    Та зрив безприкладного героїзму і самопожертви українського воїна не міг тривати  довше, ніж це дозволяв запас набоїв. Та й противник, ситий і озброєний, досить швидко отямився від першого переляку й почав чинити чимраз сильніший опір, а потім перейшов у контрнаступ.

Усі здатні до зброї добровільно вливалися у ряди українського війська. Та нестача зброї й боєприпасів не дозволили використати цей ентузіазм. З 90 тисяч осіб, що зголосилися до збірних призовних пунктів, до війська було взято 15 тисяч, а решту розпущено по домівках. Щоб якось спинити боротьбу на польському фронті й кинути війська проти більшовиків, місія головного отамана УНР С. Петлюри 16 червня уклала з польським командуванням перемир'я. При цьому було визначено деморкаційну лінію (лінію Дельвіга), що пролягла від Заліщиків річкою Серет, далі біля Тернополя, Острова, а потім залізничним шляхом до Литятина, звідти - уздовж Золотої Липи до Дністра. Та начальна команда УГА цієї угоди не визнала. Тим часом швидко стягнуті поляками нові сили вже 24 червня змусили третій корпус відступити зі своїх позицій. Спроба третьої бригади форсувати 24 червня Гнилу Липу під Янчином закінчилася невдачею. На фронті третього корпусу противникові вдалося відтиснути 2-гу бригаду від річки Свірж.

                 Територія, зайнята українськими військами, почала скорочуватися. До середини липня 1919 року польські інтервенти відтіснили другий і третій корпуси УГА за Стрипу. Перший корпус протримався в Тернополі до 15 липня. Того ж дня поляки зайняли лінію Теребовля-Янів-Товсте. Тимчасово більшовики відтіснили придніпровські частини з південної Волині й північного Поділля та вийшли на річку Збруч, зайнявши позиції на лінії від її витоку до Гусятина.

Невдача Чортківської офензиви через нестачу зброї та боєприпасів поставила перед командуванням УГА питання: "Що робити далі?" 8 липня 1919 року до Борщева, де тоді перебував Є. Петрушевич, прибув С. Петлюра. На цій зустрічі, враховуючи складність ситуації, було прийнято рішення про перехід УГА та уряду ЗУНР на Східну Україну. Протягом 16-18 липня 1919 року Українська Галицька Армія (чисельністю приблизно 40-45 тисяч стрільців) перейшла Збруч і в Кам'янці-Подільському об'єдналася з армією УНР.

Коли стрільці переходили через Збруч, то могли з повним правом, долаючи сум від прощання з Галичиною, сказати: "Наша совість -чиста. Для волі свого краю, свого народу ми зробили все. що могли".

       Героїчна і трагічна польсько-українська війна 1918-1919 років і, зокрема, Чортківська офензива, дали багато прикладів високої національної свідомості галичан, розуміння ними державних обов'язків.

Наслідки Чортківської офезиви були навдивовижу вражаючими. Несподіваними успіхами частин УГА захоплювалися всі. До них зголошувалися десятки тисяч новобранців. Настільки в той бурхливий час серед галичан панувало велике піднесення, свідчить такий факт : із села Звиняча на Чортківщині добровольцями в УГА зголосилося 250 осіб, 18 з них як герої полягли в боях, серед них підхорунжий Василь Мальований. Прошитий кулями, він упав смертю хоробрих під Лисонею. На честь загиблого за волю України поет Роман Купчинський створив пісню "Заквітчали дівчатоньки".

                 Та, на жаль, за браком одягу і зброї, як зазначалося вище, з 90 тисяч зголошених армія могла прийняти лише 15 тисяч. Відсутність  транспортних засобів, скорострілів, гармат,ядер, патронів  стало причиною того, що наприкінці червня ця славно розпочата військова операція  провалилася під ударами свіжих польських сил. Галичанам довелося спішно відступати, адже їхня 50-тисячна армія не змогла протистояти добре спорядженій 150-тисячній польській. Ось уже позаду залишені ними Чортків, потім Борщів, а 16-18 липня змушені були перейти Збруч.Рідну землю окупували поляки.

Після важких переходів і короткого перепочинку переорганізована УГА рушила з армією УНР на Київ.