Сценарії‎ > ‎

Цікаве дозвілля

Добрий кухар –

найкращий лікар

 

 

Кулінарно-музичний вінегрет

 

Музика: українські народні пісні

"Зеленеє жито, зелене"

"Задумала борщ варити"

"Жар, мати, капусточки"

"Заспіваймо пісню веселеньку"

"А Марія варенички чине"

"Добрая кухарочка"

 

Оформлення: книжкова виставка "Харчуйтесь правильно – живіть довго";

кухонний посуд;

столи з призами.

 

І ведучий: Добрий день, шановні друзі!

ІІ ведучий: Вітаємо всіх гурманів і ласунок, що зібралися в цьому залі!

І ведучий: Сьогодні на вас чекають:

¨розповіді про традиції української кухні;

¨українські народні пісні у виконанні студентів музичного училища;

¨цікаві історії про улюблені страви;

¨і, звичайно, конкурси.

ІІ ведучий: Отже, розпочинаємо!

 

І ведучий: Кажуть, що їжа сприймається краще, якщо людина споживає її в сімейному колі, у доброму товаристві, з приємним настроєм. Мабуть, не бракувало здорового глузду нашим предкам, що полюбляли сідати до столу гуртом. Якщо трапеза була святковою, то не обходилось без пісень, танців, всякого роду примовлянь до їжі, до тих, хто її готував.

ІІ ведучий: Керуючись старим добрим звичаєм, вирішили й ми запропонувати вам кулінарно-музичний вінегрет, в якому б веселі пісні перемежовувалися з рецептами смачних та корисних страв. В піснях не раз згадується про хороших господинь, про їх кухарську майстерність і вигадку. А це один із видів "зброї" жінки вплинути на чоловіка.

І ведучий: Послухайте, будь ласка, українську народну пісню "Задумала борщ варити" у виконанні учнів Кіровоградського музичного училища.

ІІ ведучий: А тепер, мої друзі, я розповім вам декілька історій з життя митців минулого, які зналися на мистецтві кулінарії. Музиканти, наприклад, люблять згадувати про епізод, який трапився з видатним маестро Джоакіно Россіні: один з гостей композитора, музичний критик, почав нахвалювати оперу "Севільський цирульник" в той час, коли господар саме готував паштет. Россіні вигукнув "Що там "Севільський цирульник", ви спробуйте цей паштет!" А наш український композитор Станіслав Людкевич всі свої кращі твори починав створювати в одному і тому ж ресторані "У Жоржа", де для нього завжди був замовлений столик.

І ведучий: Багато письменників і драматургів були не тільки любителями смачно поїсти, а й авторами кулінарних рецептів. Адже їм доводилося включати в свої твори кулінарні сцени. Давайте згадаємо імена О.Дюма, В. Одоєвського, М. Гоголя, О. Пушкіна.

ІІ ведучий:Пропонуємо вам взяти участь у конкурсі "Літературне меню".

Наші артисти розіграють для вас уривки з відомих творів. Ви повинні назвати автора та назву твору. За правильну відповідь – 2 бали, за вказівку тільки назви, або тільки автора – 1 бал.

(Зачитуються уривки з творів І. Котляревського, Л. Глібова, І Нечуй-Левицького, Г. Квітки-Основ'яненки, М. Гоголя).

І ведучий: Молодці! З цим завданням впоралися. Трошки перепочиньте і послухайте цікаві новини із світу кухні. Скажіть, з чого починається кухня? Правильно, з плити. Потім – посуд, що вперше з'явився ще 10-15 тис. років тому і мав вигляд кам'яної плити з невисокими бортиками. Це була прапра... прабабуся нашої сковорідки.

ІІ ведучий: Глиняний посуд молодший. Йому 3 тис. років. Робити його легко, а розписувати приємно, тому глиняний посуд радує нас різнобарв'ям кольорів і розмаїттям назв: глечики, барильця, куманці, кашники, борщівники. Металевий і пластмасовий посуд ще зовсім молодий. Ми сьогодні говорити про нього не будемо. Послухаємо краще українську народну пісню "Добрая кухарочка".

І ведучий: Вся ми любимо макарони. А чи знаєте ви, що слово "макарони" пішло від "О, мі кароне!", тобто "О, як мило!" Так вигукнув один з кардиналів, побачивши вперше макарони на своєму столі. А ось в Китаї всі полюбляють локшину. Відому китайську локшину "Мянь" можна було купити на міських ринках ще в ІІ-ІІІ ст. нашої ери. Спосіб її виготовлення не змінився і до наших днів. Повар декілька разів підкидає над головою, одночасно розтягуючи, тісто і з силою кидає на дошку. Воно стає еластичним, не рветься при випіканні. В кінці приготування тісто перетворюється в суцільний пучок дуже тонких ниток. Таку локшину варять не розрізаючи.

ІІ ведучий: А я хочу розповісти ще про одного родича локшини та макаронів. Це хліб. Вчені вважають, що перший хліб з'явився на землі понад 15 тис. років тому. Зерна розтиралися в борошно і готувалася каша-бовтанка. Мабуть, коли вона "збігла", то запеклася і перетворилася на корж.

(Звучить пісня "Зеленеє жито, зелене").

І ведучий: Пор кухню, посуд ми поговорили, про продукти теж. Настав час дізнатися, як треба правильно харчуватися. Про це розкажуть мої юні помічники.

(Огляд виставки "Харчуйтесь правильно – живіть довго").

ІІ ведучий: А зараз оголошуємо конкурс українських прислів'їв і приказок про їжу, кухню і про все, з цим пов'язане. Ми починаємо прислів'я – ви продовжуєте.

Кожна правильна відповідь – 1 бал.

Паляниця – (хліба сестриця).

Клади перед людей хліб на столі, (будеш у людей на чолі).

Риба – вода, ягода – трава, а хліб – (усьому голова).

Борщ та каша – (мати наша).

Як кусок сала, (то і гриб приправа).

Коли б не їли, не пили, (то б в золоті ходили).

Не їв – зомлів, (а наївся – звалився).

не розбивши крашанки, (не спечеш яєчні).

Ото ласа їда: (з часником лобода).

Хоч нічого їсти, (та весело жити).

То снідаю, то обідаю, (а погуляти ніколи).

Хто не куштує, (той смаку не знає).

Голодна кума, (як нема пшона).

У великому яйці (великий жовток).

Картопля – (половина хліба).

Який кухар – (такий борщ).

І ведучий: А ми повертаємося знов до української пісні, без якої не було жодного свята. Їжа нагодовує плоть, а пісня – душу. Застольні жартівливі пісні донесли до нас з давніх часів цікаву інформацію про характерні деталі побуту наших пращурів. Вони є найдавнішім джерелом вивчення народної психології, матеріальної тадуховної культури. Звідки б іще можна було дізнатися, як проводили наші предки дозвілля за старих часів що було в пошані, що засуджувалося. Про це в популярній лаконічній формі розповість не одна народна пісня – з жартом, дотепом, доброзичливим гумором. Як спогад про кулінарні традиції в Україні, як керівництво до дії в їх відродженні, пропонуємо всім разом заспівати відому українську пісню:

Повнії чари всім наливайте

Щоб через вінця лилося,

Щоб наша доля нас не цуралась,

Щоб краще в світі жилося.

 

 

Алфавітний покажчик книг, використаних в сценарії.

1.Глібов. Л. Байки.-К., 1991

2.Гоголь Н. Повісті.-Л., 1987

3.Закарпатські народні страви. - Ужгород, 1980

4.Квітка-Основ’яненко Г. Твори. -К., 1994

5.Котляревський І. Енеїда.-К., 1994

6.Нечуй-Левицький І. Кайдашева сім'я.-К., 1991

7.Овочеві та фруктові рецепти .- К., 1993

8.Старовойт Л. Кулінарія.-К., 1993

9.Страви української кухні.-К., 1993

10.Українська кухня.-К., 1992

11.Шелтон Г. Голодание спасет вашу жизнь. -М., 1992

12.Шелтон Г. Привильное питание.-М., 1992

13.Як засядем, браття, коло чари: Укр. народні пісні та переписи національних страв та напоїв.-К., 1993

 

 

Автор сценарію – завідуюча відділом інноваційно – методичної роботи Кіровоградської МЦБС Лариса Залевська.

 

 

 

"СВІТЛО ЗГАСЛИХ ЗІРОК"
(тематичний вечір)

Н. Карченя, завідувач відділу культури і мистецтв
Волинської обласної бібліотеки для юнацтва

Читець:

У драмі людській небагато дій:
дитинство, юність, молодість і старість.
Роби, що хоч, ридай або радій.
Неси свій хрест. Все інше - позосталість,
Настане час, і піде все в архів.
Уламки долі винесе на сушу.
Життя - спокута не своїх гріхів,
життя - це оббирання з реп'яхів,
що пазурями уп'ялися в душу.
Л.Костенко
/Звучить музика/



Ведуча: "Час розкидати каміння, час каміння збирати…". Цей вислів з Книги Екклезіаста означає, що для кожної події зверху визначено свій час. Що є вік ХХ?

Ведучий: У 1981 році мало хто звернув увагу на повідомлення у щотижневому звіті про захворюваність і смертність, що випускається в Атланті, в якому повідомлялося, що в Лос-Анджелесі 5 молодих гомосексуалістів захворіли рідкісною формою пневмонії і двоє з них померли. У наступні декілька тижнів додалися нові факти. У всіх хворих таємничим чином відмовляла імунна система.
Світ вступив в еру СНІДу. Людство живе у страху перед цією недугою. Цифри про чисельність заражених і хворих усе зростають і стають застарілими вже на момент публікації.
У пам'яті людства є багато прикладів, від яких холоне в жилах кров. Достатньо згадати епідемії чуми, холери, віспи та інших інфекцій. Відомо, що тільки у ХІV столітті "чорна смерть" - бубонна чума - викосила від чверті до третини населення Китаю, Індії, Європи. Але навіть письменники-фантасти не змогли передбачити, що наприкінці другого тисячоліття нашої ери виникне така загроза для людства. Що в глибини людського організму проникне не випромінювання атомного реактора чи космосу, не новий пестицид, а представник мікросвіту - вірус-убивця, який неминуче приведе зараженого ним до загибелі.

Ведуча: І саме статевий інстинкт - інстинкт збереження роду і біологічного виду - був вибраний збудником СНІДу як "троянський конь" для проникнення в організм людини. І, за злою іронією долі, перші повідомлення про СНІД з'явилися у період розквіту "сексуальної революції" на Заході (зокрема у США), небувалого розповсюдження статевих збочень.
Лікарі оперативно виявили особливості контингенту хворих: гомосексуалісти, бісексуали, повії, наркомани. Життя, вільне від усяких моральних норм і принципів, не могло не викликати покарання від Природи. І воно настало.

Ведучий: Широка громадськість сприйняла це як справедливу і неминучу кару грішникам. Однак, виявилося, що і праведники не уникнули страшної біди. Жертвами СНІДу стали невинні немовлята, породіллі, пацієнти, яким часто переливали кров. Весь світ здригнувся: донорська кров не тільки рятує, але й убиває. У дзвін вдарили, коли хвороба зачепила улюбленців долі - всесвітньо-відомих представників артистичного бомонду.

Ведуча: Смерть від СНІДу в 1985 році відомого кіноактора Рока Хадсона (фільми "Розмова в спальні", "Все, що дозволяють небеса") зробила хворобу особливо загрозливовідомою.
Нерідко траплялися випадки, коли лікарі, бажаючи допомогти сім'ям померлих уникнути незручного становища, приховували справжню причину смерті. Коли 1986 р. помер художник-модельєр Террі Елліс, вважали, що його смерть була наслідком зараження СНІДом, однак, за офіційною версією причиною смерті був вірусний енцефаліт.

/Звучить музика/

Ведучий: 20 квітня 1992 року. Лондонський стадіон Уемблі. Концерт пам'яті Фредді Меркюрі… Такого грандіозного шоу - і за "зірковим" складом учасників, і за всесвітнім обсягом телерадіоаудиторії - не було з часів міжнародного фестивалю "Live Aid" (1985 р.), організованого на допомогу мільйонам голодуючих Ефіопії. Цього разу допомоги потребували хворі на СНІД, і тому 35 мільйонів доларів, зібраних організаторами цієї акції, було направлено у фонди боротьби з "чумою ХХ століття", що існують у багатьох країнах. Ця подія потрапила до "Книги рекордів Гіннесса", ще до початку акції, тому 72000 квитків було продано, ще до оголошення складу учасників.
Передувала ж цій світовій поп-рок-фієсті більш ніж трагічна подія.

Ведуча: Чорна, як і належить у таких випадках, машина - "роллс-ройс" значних розмірів, усипана квітами, - минувши браму, під'їхала до будівлі крематорію. Наприкінці листопада 1991 р. саме тут знайшла спочинок людина, що сказала колись: "Я не бігатиму по сцені у 45 років, тому що це - безглуздя". У 45 він помер. Що теж безглуздо. І гірко… Весь світ знав його як Фредді Меркюрі. Він уособлював собою, починаючи з середини 70-х, величезний феномен рок-музики - групу "Куїн".
/Звучить пісня у виконанні "Куїн"/

Ведучий: Безумовно, талант та енергетизм Фредді Меркюрі зробили "Куїн" "Куїном". Ким він був? Ось що відомо публіці: він - перс, зороастрієць (одна із стародавніх релігій), бісексуал, співак, шоумен, мільйонер, людина, що померла від СНІДу. Що публіці майже невідомо? Фредді був майстерним гравцем у пінг-понг і дуже сором'язливою людиною; вважав, що нудьга - то хвороба; підчепив СНІД у 1985 році у Мюнхені.
З'явився він на світ 5 вересня 1946 року у Занзібарі, де служив його батько, урядовий чиновник. Хлопчика назвали Фредеріком (Фредерік Булсара - його справжнє ім'я). Дитинство Фредерік провів в Індії, а 1959 року сім'я переїхала до Лондона. У середині 60-х він вступив до коледжу мистецтв "Ілінг" і через чотири роки став дипломованим художником-графіком. Багато і з запалом малював, чим і заробляв собі на життя.

Ведуча: З'явилися у нього й інше захоплення - балет (кумир - Рудольф Нурієв) і рок-музика (Джиммі Хендрікс, якого Фредді настільки обожнював, що їздив на всі його концерти, що відбувалися в інших містах Великої Британії).
Поступово ці захоплення відсунули на другий план "справу життя" (хоча його вміння художника дуже згодилося пізніше під час оформлення обкладинок до грамплатівок і дизайну сценічного простору). Він вирішив стати чи танцівником, чи рок-музикантом. Друга пристрасть перемогла, і в 1969 році Меркюрі (такий псевдонім він собі вобрав - Меркурій) стає учасником ансамблю "The Smile".
Ведучий: У 1970 році назву групи було змінено на гучну і доволі визивну для Великої Британії - "Куїн" ("Королева").
Коли у 1972 році "Куїн" підписала свій перший повний контракт з компанією "Trident", платня кожного з музикантів складала у нашому еквіваленті 193 гривні на місяць. Тоді ударник групи Роджер Тейлор та Фредді мусили утримувати лоток з продажу чоловічого одягу на ринку, щоб мати можливість заробити собі на існування.

Ведуча: Першим коханням Фредді була Мері Остін, продавець готового одягу однієї з крамниць поряд з лотком Роджера та Фредді. Меркюрі прожив з нею 7 років і назавжди залишився її другом. Набагато пізніше, розмірковуючи про неї та про можливість створення сім'ї, він сказав, що, можливо, покине свої "голубі" штучки.

Ведучий: Хорошої апаратури колектив не мав, ось чому музиканти вирішили надавати більше уваги самоподачі на "живому" виступі: костюмам, рухам, позам. Так закладалися основи майбутніх супершоу "Куїн". Особливу увагу приділяли вокалу, який місцями звучить, як багатоголосий хор.

/Звучить пісня у виконанні "Куїн"/

Ведуча: Сходженння на Олімп групи "Куїн" почалося в липні 1973 року, коли було випущено дебютний сингл "Збережи себе живим". Далі не буде сухого переліку назв і часу виходу альбомів групи, що завжди ставали подією в музичному житті планети. Не буде аналізу значення музичної формації на ім'я "Куїн" та її впливу на становлення рок-музики в 70-ті та 80-ті роки, і не тільки.

Ведучий: Нагадаємо тільки, що група записала 17 альбомів більш або менш вдалих, і що у кожному з них були композиції, які стали тепер класикою: "Богемська рапсодія", "Шоу повинно продовжуватись", "Ми - чемпіони".

/Звучить пісня "Ми - чемпіони"/

Ведуча: Меркюрі був чемпіоном зі співчуття до чужого лиха: коли він чув про проблеми звичайних людей, він часто тягнувся за чековою книжкою. Робив це завжди анонімно, через одну з своїх компаній. Умів заробляти - умів і віддавати.
Ведучий: Колись Фредді сказав: "У мене є все, що можна купити за гроші, немає тільки щастя". Ще в 1975 році він створив чудову пісню, назвавши її "Death On Two Legs" ("Смерть на двох ногах"). Він, звісно, і в назву, і в текст вкладав інший зміст композиції, а ніж той, який можна надати їм зараз, коли відомо: його вбив СНІД. Смерть справді з'явилася до нього у вигляді інфікованої людини ("на двох ногах"), тільки не ясно - чоловіка чи жінки, оскільки Меркюрі незадовго до смерті офіційно визнав свою давню схильність до бісексуальних стосунків. "Доля відняла у мене одну річ, необхідну всім нам - довготривалі, сповнені кохання відносини".

Ведуча: Його бачили то з розкішними дамами, то з не менш розкішними панами і в дуже інтимних компаніях. Згадуються слова Меркюрі: "Можна мати усе на світі і бути при цьому самотнім, а подібна самотність найгіркіша. Любов для мене - російська рулетка".

Ведучий: А ось цитата про Короля: "У Меркюрі було сотні партнерів. Більшу частину свого часу він полюбляв проводити у Мюнхені та Нью-Йорку - центрах гей-культури. Після концерту він вирушав у клуби і бари, де з ним намагалися познайомитися юрби чоловіків. Повертався додому вранці і рідко коли сам. Для підтримки сил Фредді використовував наркотики, які обходилися по 500 фунтів стерлінгів на тиждень".

Ведуча: Лікар-епідеміолог зафіксував би можливість двох шляхів інфікування: численні гомосексуальні зв'язки і наркоманія.

Ведучий: Друга цитата з книги: "Барбара жахнулася, побачивши темну пляму, що проступила на його обличчі. Актриса, багато друзів якої померло від СНІДу, знала що це синдром Капоші, один із проявів смертельної хвороби. У наступні місяці плями розповзлися на ніс, шию, плечі і ноги".

Ведуча: Медик би підкреслив: "Це - початок кінця".

Ведучий: Останній публічний виступ Фредді відбувся у жовтні 1988 року. Того дня він та Монсеррат Кабальє виступали на стадіоні у концерті, що був присвячений Олімпійським іграм 1992 року, з піснею "Барселона".

/Звучить пісня "Барселона" (спочатку голосно, потім як фон)/

Ведуча: Знову цитата: "Холодним лютневим ранком, коли Фредді Меркюрі з'явився на телестудії в Уемблі, щоб розпочати роботу над відео до свого синглу, знімальна група була шокована. Від колишнього мускулястого Фредді нічого не залишилося. Він більше був схожий на тінь. Одяг на ньому висів, сіре обличчя було покрите плямами. Йому залишалось жити 9 місяців".

Ведучий: Світом ходили чутки: Меркюрі серйозно хворий. Багато хто здогадувався на що. Від імені Фредді ці чутки спростовувалися у пресі. І тільки за добу до смерті співак розповсюдив заяву, в якій, не боячись людського осуду, визнав: "Я хочу підтвердити, що в мені СНІД. Мені здалося правильним, що я тримав це в секреті до сьогоднішнього дня, щоб захистити своїх близьких".

Ведуча: Лікарі намагалися полегшити його страждання як могли. Але з перших днів листопада 1991 року стан співака значно погіршився: імунна система не могла більше протистояти атакам синдрому, і Меркюрі відчув страшні напади - ломоту в тілі і біль в очах, часто втрачав свідомість, і не міг їсти. Мері Остін, з якою Фредді знову зблизився (навіть став хрещеним батьком її сина), постійно була біля його ліжка.

Ведучий:І ось 24 листопада 1991 року Король покинув свою "Королеву".

/Посилюється звучання музики/

Ведуча: Елтон Джон, який зустрічався з Меркюрі всього за декілька днів до його смерті, був настільки приголомшений, що на похоронах, так і не сказавши прощального слова через спазм, що стискав горло, поклав до вікна від себе записку: "Дякую за те, що ти - мій друг".

Ведучий: На вінку від Девіда Боуі зазначалося: "За тобою будуть сумувати…". Ще вінки прислали Рінго Старр, групи "U-2", "Скорпіонс".
Осиротілі Мей, Дікон, Тейлор заявили: "Смерть підкосила його на вершині творчості".

Ведуча: 4 листопада 1997 року побачив світ новий альбом "Куїн" під назвою "Qweenn Roks". Заголовною піснею стала перша за роки без Фредді композиція "No One Bat You / Only The Good Die Young" ("Ніхто крім тебе" / "Помирати гарно тільки молодим"). Присвячено пісні, звичайно, Фредді та іншим людям, що пішли з життя молодими.
/Звучить музика/

Ведучий: А зараз розповідь про людину, що протягом майже тридцяти років залишалася у центрі уваги, зачаровуючи публіку своїм мистецтвом. Завдяки йому у балету з'явилися тисячі й тисячі нових прихильників. Йдеться про легендарного Рудольфа Нурієва (кумира Фредді Меркюрі), навіть народження якого 17 березня 1938 року було незвичайним - у поїзді: сім'я політпрацівника Радянської Армії часто переїжджала з місця на місце. Деякий час проживали у Москві, а потім опинилися в Уфі. Саме там Рудольф, якому було 6 років, побачив балет. Він згадував, як "спустилися боги і почали танцювати". З того часу він знав, що буде танцівником. Почав танцювати у шкільному гуртку народних танців і брати уроки балету. Зрештою, його прийняли у балетну трупу в оперний театр Уфи.

Ведуча: А він мріяв про Ленінград, де був Маріїнський (тоді Кіровський) театр, що дав світові Баланчина і Ніжинського. Йому було 17 років, коли його зачислили до балетного училища в місті на Неві, тож він почав серйозно займатися балетом у віці, коли навчання звично завершується. Але після закінчення училища у 1958 році його прийняли до трупи Кіровського театру, де із самого початку він танцював сольні партії.

Ведучий: У 19 років Нурієв уперше побачив в екранізації "Лебединого озера" П. Чайковського провідного західного танцівника, вишуканого датчанина Еріка Бруна. З того часу його втеча на Захід була вирішена.

Ведуча: Нурієв попросив притулку у Франції, коли трупа Кіровського театру була на паризьких гастролях у 1961 році. У його кишені було 36 франків. На Заході радісно писали: "Він вибрав свободу." Радянські газети і ЦК приголомшено мовчали - такого ще не траплялося. Зате потім оговталися і як з одного ствола вистрелили: "Зрадник".

Ведучий: Співачка Наталія Макарова, танцівники Михайло Баришников і Олександр Годунов, диригент Максим Шостакович та багато інших були потім, а першим у цьому переліку "зрадників", як охрестила їх радянська преса, був Рудольф Нурієв.

Ведуча: Він вибрав вільний балет і вільний спосіб життя, мандруючи світом, навчаючись і танцюючи. У свої 23 роки Рудольф у Копенгагені вчився у того самого Бруна, який зачарував його у "Лебединому озері" своєю майстерністю. Під час зустрічі Ерік зачарував його по-іншому, і вони стали коханцями.

Ведучий: Роман Нурієва з Бруном був занадто бурхливим, щоб тривати довго. Але творчі стосунки не припинялися. Кожен залишався постійним викликом іншому. Еріку Бруну виповнилося 58 років, коли у нього виявили рак легенів, від якого він і помер.

Ведуча: Рудольф був ідолом, але й деспотом. Його гніву страшилися балетмейстери і зірки. У балетній трупі "Опера де Парі", якою Нурієв довгі роки керував залізною рукою, був лише один Бог і хазяїн - він сам, що створював балети виключно по-нурієвськи.

Ведучий: Він став першою поп-іконою шістдесятих, провісником розбещеної сексуальної ери. У 70-ті - він став переконаним гомосексуалістом. Серед сотень коханців артиста були такі знаменитості, як композитор і диригент Леонард Бернстайн, актори Ентоні Перкінс і Пітер О'Тул. Нурієв часто відвідував лазні ньюйоркського готелю "Енсонія" - місце зустрічей американських геїв.

Ведуча: Коли у 1981 році в американській пресі з'явилися перші повідомлення про СНІД, це приголомшило і налякало багатьох друзів і партнерів танцівника. Нурієв не піддався загальній паніці і навіть не намагався змінити свої звички. Через деякий час він все-таки зважився на обстеження і отримав відповідь - це був смертний вирок. Те, що відбувалося потім, можна пояснити лише глибоким відчаєм: приховуючи страшну хворобу, він заразив згубним вірусом десятки своїх партнерів.

Ведучий: За життя Рудольф просив лікарів не розголошувати справжню причину його смерті. Мішель Канезі, особистий лікар Нурієва, в інтерв'ю французькій газеті "Фігаро" все-таки порушив обіцянку своєму пацієнту. "Я це роблю тому, що… Рудольф боровся з вірусом 13-14 років і перемагав його завдяки своїй силі і вмінню боротися. Про це слід сказати. Він надто знаменитий, щоб приховувати правду".

Ведуча: Канезі був з Нурієвим усюди і колов йому препарат, на який покладали великі надії. Але влітку 1991 року Нурієв став помітно марніти. Менш ніж через рік почалася остання стадія хвороби.
Для постановки свого останнього балету в "Опера де Парі" Рудді вибрав саме "Баядерку" Людвіга Мінкуса, ту саму версію, яку він, безпечно юний, танцював на сцені Кіровського театру.

Ведучий: Рудольф відчував себе кепсько, з якимось дивним самовладанням терпів біль, і як тільки міг піднятися, починав працювати. 8 жовтня 1992 року, в день прем'єри "Баядерки", Нурієв з'явився на людях востаннє. Усі присутні в залі знали чи здогадувалися, що це останні дні його перебування на цьому світі.

/Звучить музика/

Ведуча: Рудольф Нурієв помер напередодні Різдва 6 січня 1992 року. Йому ще не виповнилося 55 років.
Доля земної людини завершилася, щоб стати легендою століття, що минуло. Земля паризького православного кладовища Сен Женев'єв де Буа прийняла легке тіло великого артиста.

Ведучий: Французький балетмейстер Моріс Бежар сказав: "ХХ століття схиляє голову і коліна… Він перестав розпиляти свій талант перед нами - смертними.
Бог забрав щось, дане і притаманне одному лише Нурієву. Я не хочу сказати, прощавай, великий артисте… Я хочу сказати… Що ж ти наробив, великий?".

/Музика стихає/

Ведуча: Від цієї ж хвороби помер друг Нурієва, лауреат Нобелівської премії з літератури Патрік Уайтт, американський режисер Колін Хіггінс ("З ранку до вечора"). Хвороба нещадно збирає данину.

Ведучий: Джаз - музикант Майкл Девіс зберігав таємницю про те, що в нього СНІД, до кінця свого життя. Помер він 1991 року через запалення легенів.

Ведуча: Художник-графік Кайф Херинг працював, як одержимий, до останнього дня. Він знав про свою хворобу, але час віддав на користь людству.

Ведучий: (Клаус Шварцкопф комісар із серіалу "Місце злочину") не повідомив про свою хворобу нікому з близьких. Він помер під час зйомок на знімальному майданчику.

Ведуча: Відомий кутюр'є Ів Сен Лоран хворий на СНІД, але французи не коментують це.

Ведучий: У Берліні перед музеєм історії природознавства прокладено алею кам'яних плит із вирізьбленими на них прізвищами. І не видно їм ні кінця, ні краю. Назва алеї - "Роздолля роздумів" ("Den Kraum"). Майже щомісяця алея подовжується новими плитами-іменами. Людей, чиї прізвища стоять на кам'яних глибах, поєднує одне - вони досягли успіху (адже серед них музиканти, філософи, художники, танцюристи), але померли від СНІДу.

Ведуча: Рок Хадсон, Майлз Девіс, Курт Рааб, Жан-Поль Арон, Хоре Біпек, Віто Руссо, Мішель Гі, Мішель Фуко, Ентоні Перкінс, Кейт Херинґ, Лі Берейс, Арні Зап, Брюс Четвін... - вони загинули від СНІДу, їх та багатьох інших увіковічнили на алеї "Роздолля роздумів".

Ведучий: Наука привчила нас до оптимізму. Є отрута - буде й протиотрута. У випадку зі СНІДом не все так просто: у кінці ХХ століття медицина визнала свою безпорадність. Тож чи не вимремо ми раніше, ніж буде знайдено ліки від СНІДу? Напевно, ні. Людство не загине до останнього представника. Але якщо виживе лише половина, то це буде потрясіння, яке можна порівняти лише з термоядерною війною.
На карту поставлено життя людства.

Ведуча: Колись Христофор Колумб писав королеві Ізабеллі: "Світ маленький; я кажу, що світ не такий великий, як думає юрба". Ми повинні пам'ятати це. Як і не забувати слова Джона Донна: "Немає людини, що була б, як острів, сама по собі… Від смерті кожної людини малію і я, бо я єдиний з усім людством; тому ніколи не питай, за ким сумує дзвін - він сумує за тобою".

/Звучить пісня "Шоу має продовжуватися"/